Багаторічні трави: корм, добриво і захист

Кожен, хто буває в ПП «Агроекологія», звертає увагу на великі площі багаторічних трав. Нині таке побачиш не часто, адже більшість керівників сільгосппідприємств намагаються кожен клаптик землі використовувати для вирощування культур, що дають швидкий прибуток, – кукурудзи на зерно, соняшнику, сої, озимої пшениці. Чому ж у нашому господарстві так багато уваги приділяється рослинам, які, на перший погляд, не можуть зрівнятися з цими економічно вигідними культурами?

Використання багаторічних бобових рослин відомо здавна. Наприклад, люцерну як кормову культуру вирощували ще 6–7 тис. років тому в Південно-Західній Азії, у Греції вона відома з V століття до н.е., в Іспанії – з VIII століття. У XVIII столітті використання бобових у сівозмінах для підвищення врожаїв інших культур, на корм худобі та як меліорантів було вже досить поширеним в Англії, Італії, Іспанії, Голландії. Тоді ж вирощував і популяризував конюшину один із засновників вітчизняної агрономії А. Т. Болотов. У ХІХ столітті за використання бобових культур у сівозмінах виступав відомий вчений О. В. Совєтов. У 1940–50-ті роки в СРСР широко запроваджували травопільну систему В. Р. Вільямса, також засновану на цих культурах. Використання багаторічних трав було однією з важливих складових Сталінського плану перетворення природи, прийнятого 1948 року. Проте, як це часто бувало в радянські часи, не обійшлося й без перекосів. Багаторічні трави подекуди сіяли без урахування місцевих особливостей ґрунту й клімату, потреб конкретних господарств. Тому, коли до влади прийшов М. С. Хрущов, травопільна система потрапила в немилість. Основою підвищення врожаїв зернових культур проголосили хімізацію, а кукурудзу – панацеєю від нестачі кормів і продовольства. І знову впали в крайнощі, висіваючи кукурудзу навіть там, де вона не може дати хорошого врожаю.

Зараз, за умов ринкової економіки, ніхто не диктує, які культури мають вирощувати сільгосппідприємства, фермери, яку систему землеробства використовувати. Багаторічні трави майже зникли з полів, адже вони не знаходять свого місця там, де застосовують інтенсивні технології з високим рівнем хімізації. Обмежило масштаби їх вирощування й зменшення поголів’я худоби (у більшості сільгосппідприємств узагалі немає тваринництва). По суті, такий стан справ – теж певний перекіс. Адже збереження родючих ґрунтів, насамперед, чорноземів, неможливе без вирощування багаторічних бобових трав і використання органічних добрив. Саме на цих засадах ґрунтується інша система землеробства – органічна.

В «Агроекології» широке використання багаторічних трав – один із основних елементів системи органічного землеробства, яка успішно застосовується тут протягом чотирьох десятиліть. Цей досвід – в комплексі, або його окремі елементи, – може стати у пригоді будь-якому сільськогосподарському підприємству, незалежно від системи землеробства, за якою воно працює. Адже в «Агроекології» багаторічні бобові рослини виконують відразу кілька функцій – від зелених добрив до кормів. Кожна з цих функцій заслуговує того, щоб написати про неї окремо.

Збереження та підвищення родючості ґрунту – досягається кількома шляхами. По-перше, всі бобові мають на корінні бульбочки, в яких мешкають азотфіксуючі бактерії. Саме завдяки цій властивості бобових трав у ґрунті накопичується симбіотичний азот. По-друге, висока урожайність багаторічних бобових трав дає можливість використовувати їх як чудове сидеральне добриво. По-третє, ці рослини залишають на полі після завершення їхнього культивування велику кількість органічної речовини у вигляді стерні й коренів. Все це сприяє бурхливому розмноженню й активній діяльності ґрунтової біоти, яка переробляє органічну речовину рослин на гумус.

Покращення структури ґрунту. Коренева система бобових рослин добре розпушує ґрунт, пронизуючи його до півтора метри в глиб. Сприяє утворенню його дрібногрудкової структури.

Створення запасів вологи. Поля, на яких ростуть багаторічні бобові трави, краще забезпечені вологою. Завдяки поліпшенню фізичних властивостей ґрунту, наявності зеленого покриву, розгалуженої кореневої системи вода краще проникає в землю й залишається в ній. Взимку на таких полях краще затримується сніг, що також сприяє накопиченню вологи. Крім того, після приробляння багаторічних трав на сидерат, на поверхні поля утворюється шар мульчі, яка теж утримує вологу.

Протиерозійна дія. І надземна частина рослин під час вегетації, і стерня після їх скошування захищають ґрунт від вітрової й водної ерозії. Дощова і тала вода не стікають з таких полів, навіть якщо вони розташовані на крутосхилах, а всотуються біля стебел рослин завдяки наявності в землі капілярів і розгалуженої кореневої системи. Також корені «сковують» землю і, таким чином, запобігають вивітрюванню й вимиванню частинок ґрунту.

Запобігання забур’яненості посівів інших рослин. Хоча в перший рік вирощування на початку вегетації бур’яни можуть обганяти в розвитку багаторічні бобові трави, вже після першого укосу ця проблема вирішується. Отава, що швидко відростає, не дає можливості розвиватися бур’янам. Тому після багаторічних трав поле під посів наступної культури залишається чистим.

Оздоровлення полів. Через те, що бобові й злакові рослини мають переважно різні захворювання й шкідників, наявність в сівозміні багаторічних трав запобігає пошкодженню зернових культур хворобами й комахами.

Гарні попередники для зернових культур. Завдяки ряду перелічених вище факторів, саме багаторічні бобові трави є чудовими попередниками для найцінніших культур – зернових.

Цінні кормові рослини. Багаторічні бобові рослини забезпечують худобу поживним високобілковим кормом, добре збалансованим за складом і вмістом амінокислот. Їх зелену масу можна згодовувати тваринам безпосередньо після скошування, а також заготовляти у вигляді сінажу, сіна. Завдяки тому, що ці культури дають кілька укосів за сезон, одне й те саме поле можна використовувати як джерело зеленої маси і для годівлі, і для заготівлі кормів на зиму. Вони добре вписуються в схему зеленого конвеєра.

Економічність. Багаторічні трави використовуються на одному полі протягом 2–3 років, тому витрати на обробіток ґрунту, придбання посівного матеріалу тощо суттєво знижуються.

Зважаючи на всі ці корисні властивості, стає цілком зрозумілим, чому в структурі посівних площ ПП «Агроекологія» багаторічні трави складають майже 40 %. Адже саме такі масштаби вирощування цих культур дають можливість у повній мірі використати всі їхні переваги і зрештою отримати прибуток. Він не такий швидкий, як під час вирощування зернових культур за інтенсивними технологіями. Його не можна виміряти коштами, отриманими після закінчення чергового аграрного року. Головне те, що дбайливе ставлення до землі, підтримання й підвищення її родючості природними методами, одним з яких є використання ґрунтотворних властивостей багаторічних трав, закладає основу для невиснажливого використання ґрунту і отримання високих врожаїв протягом багатьох років. І все це – без жодних агрохімікатів, завдяки чому на виході маємо високоякісну органічну продукцію і рослинницьку, і тваринницьку, адже худобу годуємо лише кормами власного виробництва.

В культурі відомо досить багато багаторічних бобових рослин. Це й еспарцет, і люцерна, й різні види конюшини, лядвенець, буркун тощо. З усього розмаїття ми вибрали ті культури, що якнайкраще відповідають потребам органічного землеробства й тваринництва в умовах саме нашого господарства. Це – еспарцет посівний і люцерна посівна. Щороку ми отримуємо від них добрі врожаї зеленої маси й поживу для землі. Так, у 2013 році середній врожай зеленої маси цих культур склав 305 ц/га. Вже в нинішньому році ми заклали на сінаж понад 19 тис. т зеленої маси, що майже на 2,5 тис. т більше, ніж торік.

Під еспарцет у нашому господарстві відведена більша частина площ, на яких ми вирощуємо багаторічні трави. Цьому сприяє ряд переваг цієї культури. Так, вона дає 180–230 кг біологічного (симбіотичного) азоту на гектар. Після приробляння зеленої маси еспарцету на сидерат, в ґрунт потрапляє понад 10 т органічної речовини на гектар. Це еквівалентно внесенню 30–45 т перегною. А після приробляння поукісних решток, на кожному гектарі поля залишається ще 60–80 кг азоту і 20–26 кг фосфору. При використані еспарцету як попередника для зернових культур, ефект від нього відчувається не менше трьох наступних років. Урожайність зеленої маси еспарцету – 250–400 ц/га. У 100 кг цієї зеленої маси міститься 17,3 кормових одиниці і 2,8 кг перетравного протеїну. Тому він – хороше джерело зеленого корму, а також високоякісного сінажу і сіна. В наших умовах еспарцет дає два укоси зеленої маси, тому використовуємо його залежно від поточних потреб, наприклад, один укіс – на зелену масу для безпосереднього згодовування худобі, а інший – на сінаж або сіно. Загалом же ми використовуємо цю культуру і як кормову, і як сидеральну, і як протиерозійну на схилах.

Ми висіваємо еспарцет сортів Піщаний, Костянтин, Смарагд. Насіння періодично закуповуємо, але переважно використовуємо отримане на наших полях. До речі, еспарцет – добрий медонос. Тож його посіви, а насамперед ті, що залишаємо на насіння, дають місцевим пасічникам хороший медозбір. Бджоли ж, в свою чергу, корисні нам, адже запилюють квіти еспарцету, підвищуючи врожай насіння.

На одному місці ми вирощуємо еспарцет три роки. Сіємо його під покрив ячменю, завдяки чому заощаджуємо посівні площі, зменшуємо затрати на обробіток ґрунту, запобігаємо розвитку бур’янів, а також у перший рік отримуємо врожай зерна ячменю. На другий рік збираємо два укоси зеленої маси еспарцету, яка йде на годівлю худоби, сінаж, сіно. На третій рік скошуємо еспарцет один раз, а стерню лущимо, після того, як відростуть залишки рослинності, дискуємо. Потім на цьому полі висіваємо пшеницю озиму. Якщо використовуємо еспарцет на сидерат, то заробляємо його зелену масу дисковою бороною з котками. Повторюємо дискування через 20–30 днів. На цих полях теж висіваємо озимі.

До речі, передпосівний обробіток тут проводимо культиваторами, кращий з яких – «Квант–12», створений за ідеєю С. С. Антонця спеціально для потреб органічного землеробства. Ряд його конструктивних особливостей, застосування гострої плоскорізної лапи дозволяє підрізати багаторічні бобові рослини саме на рівні кореневої шийки, завдяки чому вони вже не відростають, а коріння не витягається на поверхню поля й залишається у землі. Крім того, що це дає поживу для ґрунтової біоти, ще й за рахунок каналів, які утворюються після відмирання коренів, поліпшується проникнення в ґрунт повітря й води.

Люцерни вирощуємо менше, ніж еспарцету, але це не означає, що ми не цінуємо цю культуру. Люцерна популярна в усьому світі, перш за все, – як кормова культура. Вона більш посухостійка, ніж еспарцет. На одному місці може давати хороші врожаї зеленої маси до 5–6 років. Залежно від погодних умов, отримуємо 3-4 укоси зеленої маси люцерни урожайністю до 100–150 ц/га, яку згодовуємо тваринам свіжою, закладаємо у сінаж чи заготовляємо у вигляді високоякісного сіна. Це дозволяє включати цю культуру до зеленого конвеєру й годувати худобу високопоживною зеленою масою як навесні, так і восени. Так, за умов теплого літа й затяжної осені нам вдавалося отримати 5-й укіс люцерни, який скошували для годівлі худоби. Нинішнього року 1–2-й укоси використали для годівлі, 3–й – на сіно. Зараз заготовляємо сіно вже з 4-го укосу.

Ця рослина також є джерелом симбіотичного азоту, якого на 2–3-й рік вирощування на 1 гектарі може накопичити до 200–300 кг, стільки його міститься у 40–60 т перегною. Органічна маса люцерни після розкладання в ґрунті залишає до 200 кг/га азоту. Люцерну вважають фітосанітарною рослиною, яка добре очищує поля від бур’янів, оздоровлює ґрунт.

Ми вирощуємо люцерну в основному на корм. Вже більше п’яти років висіваємо сорт Надія. Оскільки насінництво цієї культури – справа трудомістка й клопітка, беремо насіння в спеціалізованих господарствах. На одному місці культивуємо люцерну три роки. Як і еспарцет, висіваємо під покрив ячменю, що гальмує розвиток бур’янів на початку вегетації. Наприкінці 2-го року вирощування, ми восени підсіваємо в люцерну безосту озиму пшеницю, або овес – навесні наступного року. Отриману злаково-бобову суміш скошуємо на корм. У нинішньому році на такому полі отримали ще й 2-й укіс люцерни на сіно. Поля після люцерни готуємо під озиму пшеницю так само, як і після еспарцету. Цього року ми висіяли люцерну в сумісному посіві зі стоколосом безостим, поєднавши дві цінних кормових культури.

Таким чином, використання багаторічних бобових трав – один із тих аграрних прийомів, завдяки якому ми отримуємо добрі врожаї зернових, не застосовуючи ніяких агрохімікатів, мінеральних добрив. При цьому ми не тільки не виснажуємо ґрунти, а ще й поліпшуємо їхню родючість і фізичні властивості. Звісно ж, і забезпечуємо тваринницьку галузь господарства органічними кормами власного виробництва. І своїм досвідом раді поділитися з усіма, хто дбає про збереження землі й отримання екологічно чистої продукції.

Дмитро Левченко, головний агроном