Олексій Міку: органічний фермер із глобальним мисленням

Молдова – одна із країн, в яких останніми роками стрімко розвивається органічне землеробство. Серед першопрохідців такого господарювання тут – фермер Олексій Міку, молода людина з блискучою освітою, державним мисленням і розумінням глобальних тенденцій.

У Молдові органічне, або як його офіційно називають у цій країні, агроекологічне землеробство почало розвиватися порівняно недавно. На внутрішньому ринку Молдови поки що майже немає попиту на органічну продукцію. Проте, дуже популярна вона в інших європейських країнах. Отже, останніми роками, за сприяння зарубіжних партнерів, в Молдові втілюється проект із розвитку агроекологічного землеробства. Фермери, які беруть у ньому участь, працюють над виробництвом органічного збіжжя для продажу за кордон.

Але для Олексія Міку органічне господарювання – не лише бізнес. Це й особлива філософія, і спосіб життя, і можливість зробити щось корисне для своєї країни та співгромадян. А коріння такого ставлення до справи, напевне, треба шукати як у характері самого Олексія, так і в історії його роду – міцного, хліборобського.

– У нашому роду всі працювали на землі – і прадід Іуван, і дід Єфимій, – розповідає Олексій Міку. – У діда було 32 десятини (близько 35 га) власної землі, на якій він вирощував пшеницю, жито, кукурудзу. Також він мав машину для очищення зерна. Після закінчення Другої світової війни, коли Молдова вже була у складі СРСР, діда хотіли заслати до Сибіру як «куркуля». Врятувало його те, що він брав участь у війні на боці СРСР. А 1949 року у нашому селі створили колгосп. І мій батько, Миколай Міку, з того самого часу, закінчивши сільськогосподарське училище, працював у колгоспі. Він пройшов шлях від візника до голови колгоспу, заочно закінчив сільськогосподарський інститут. Батько постійно трудився, був у полі, керував робітниками – а в колгоспі тоді працювало півтисячі людей. Працює він і тепер, хоча йому вже 78 років.

Олексій після школи обрав своєю сферою діяльності економіку і фінанси. Та вже під час навчання у виші прагнув чогось більшого. Тому очолював молодіжне об’єднання «Клуб молодих прем’єр-міністрів». Діяльність цього клубу була побудована на основі профспілкової моделі, але для молоді. Об’єднання мало на меті захист прав молодих людей, залучення їх до діяльності в усіх сферах суспільного життя, патріотичне виховання. Наприклад, проводили конкурси під назвою «Що я можу зробити для своєї Батьківщини», святкували молодіжні тижні, саджали дерева тощо. Студенти отримали можливість більше практикуватися у обраній спеціальності, оригінально була вирішена проблема забезпечення гуртожитками: інститути, які мали надлишок житлової площі у своїх гуртожитках, стали поселяти туди студентів із інших вишів. Члени Клубу брали участь у розробці програм для молоді, відповідних законів. Завдяки цій діяльності вікова межа для молоді була піднята у республіці з 30 до 35 років. Для молодих людей перші три роки після започаткування власної справи діяла нульова ставка податку на прибуток. 

Після закінчення навчання Олексій працював у банківській сфері й продовжувати землеробські традиції предків нібито не збирався. Проте, життя розпорядилося по-іншому. Почав хворіти батько. Тому одного разу довелося тимчасово підмінити його на роботі – а Миколай Міку тоді вже керував власним фермерським господарством. Пізніше ситуація повторилася ще раз. І тоді Олексій вирішив змінити сферу діяльності, повернувшись до роботи на землі у рідному селі Олішкань за 120 км від столиці Молдови. Сталося це 2012 року. Батьківське господарство, як і інші, працювало за технологіями, що передбачають застосування хімічних засобів захисту рослин і мінеральних добрив. І, напевне, було варто провести декілька років у місті, попрацювати в іншому секторі економіки, щоб отримати здатність поглянути на сільське господарство незамуленим оком та зробити вражаючі висновки.

– Я побачив, що люди страждають від хвороб, – згадує Олексій. – У селі всі знають одне одного. І у розмовах я чув, що того вже нема, і того… Виявилося, що смертність висока, в основному, – від онкозахворювань. Багато людей не доживало до пенсії. Я пов’язую це із хімізацією сільського господарства. Тоді в господарстві використовували різні агрохімікати. І я став думати, що можна зробити, щоб виправити це становище, щоб люди могли жити у чистому довкіллі й споживати чисту їжу.

2013 року Олексій Міку почав експериментувати з вирощуванням сільськогосподарських культур без гербіцидів. Батько спочатку не сприйняв ідей сина, на його експерименти дивився з подивом. Адже звик до думки, що успіх неможливий без застосування агрохімікатів. 2015 року Олексій Міку виграв конкурс бізнес-планів, на який подав проект саме із виробництва сільгосппродукції за органічною технологією. Це стало поворотним моментом у діяльності. Він зрозумів, що його робота потрібна людям, відчув підтримку суспільства. Того ж року сертифікував перші 78 га землі як агроекологічні. Напевне, одним із головних досягнень стало те, що в органічне господарювання повірив батько, який став одним із завзятих ентузіастів агроекологічного виробництва.

Та першопрохідцям ніколи не буває легко. Спочатку Олексію не вистачало знань, досвіду. Весь час шукав інформацію, відвідував семінари, зустрічався з однодумцями. Так дізнався про ПП «Агроекологія» і його багаторічний досвід. Прочитавши все, що зміг знайти, про це підприємство та його засновника, Героя України Семена Антонця, загорівся бажанням побувати в унікальному господарстві. Зв’язався з керівництвом і в лютому 2017 року вирушив в Україну. Приїхавши в «Агроекологію», відразу ж знайшов спільну мову з таким, як і сам, молодим, із сучасними поглядами на життя і аграрний бізнес, генеральним директором підприємства Глібом Лук’яненком. Гліб Віталійович охоче поділився з колегою своїми знаннями. Щоправда, через те, що візит відбувався взимку, знайомство з технологіями було переважно теоретичним.

Але зустріч виявилася не останньою. Вже навесні Олексій організував поїздку до «Агроекології» для групи молдавських фермерів, які також вирішили перейти на органічні технології. Для них у Центрі органічного землеробства був проведений семінар. На подальшу діяльність надихнула зустріч із засновником «Агроекології» Семеном Свиридоновичем Антонцем.

Повернувшись додому, Олексій Міку, звісно ж, почав втілювати ті елементи технології українських колег, які підходять для умов його господарства. А також запросив нових знайомих до себе на День поля, і Гліб Лук’яненко разом із головним агрономом Сергієм Козіним побували на цьому заході. Там було чому дивуватися і їм. Наприклад, цікавим виявився досвід садівництва. Фермери Міку мають чималу плантацію волоських горіхів, а також вирощують фруктові дерева. При закладці нової ділянки горіхів намагаються найефективніше використати земельні площі. Тому між рядками горіхових саджанців висаджують сливові дерева. Слива росте швидко і найбільший врожай дає протягом кількох перших років. А горіх спочатку росте повільно й починає плодоносити на 4-й – 5-й рік. Тому до того, як горіхи почнуть плодоносити, вдається зібрати кілька врожаїв слив. Економічно це дуже вигідне рішення.

Загалом Міку мають два господарства – одне площею 280 га і друге – 278 га. Якщо рахувати разом із садками, виходить 600 га. Значна частина цих площ вже сертифікована як агроекологічна. Сертифікати мають різні – молдавський, голландський, німецький. Вирощують зернові культури – озиму пшеницю, спельту, овес, ячмінь, кукурудзу, а також горох, соняшник, гірчицю, люцерну, сорго. Торік отримали перший урожай гречки. Її в Молдові сіють лише окремі фермери, хоча попит на гречану крупу є. До того ж, Олексій Міку зміг гідно оцінити досвід «Агроекології» з використання гречки на сидерат. Узагалі значну увагу приділяє сидеральним культурам. Є ферма на 130 голів великої рогатої худоби, але цього замало для забезпечення всіх площ органічними добривами. Тому в планах – розвивати й тваринницьку галузь, але поки що можливостей вкладати багато коштів у цю галузь немає.

Є у Міку і досить рідкісні галузі. Наприклад, це насадження… ялинок, які продають перед новорічними святами. Є й кілька гектарів тютюну. Вирощують і переробляють його прадавніми методами, із застосуванням ручної праці. І утримують цю галузь фермери насамперед не заради прибутку, а щоб дати ще кілька робочих місць своїм землякам. Особливо цінне це взимку, коли відбувається переробка тютюну, а на полях роботи немає. 

Та унікальність діяльності Олексія Міку полягає не тільки в органічних технологіях чи в прагненні оздоровити довкілля й поліпшити якість життя земляків. Ці речі стали основою ідеології життя і праці вже для більшості органічних виробників у світі. І, напевне, цього цілком досить для успішного ведення бізнесу й душевного спокою. Та Олексій дивиться на агроекологічне виробництво масштабніше, адже він – економіст і може бачити деякі моменти, що, як правило, не помітні для звичайного фермера чи агронома. Він вважає, що органічна сфера може допомогти розвиватися й іншим галузям.

– Вся техніка, яка працює у мене, вироблена близько до моєї ферми, – говорить Олексій Міку. – Найдальше – за 300 км – розташоване українське підприємство у Вінниці, де ми придбали ротаційну борону. За 75 км купували трактор «Білорус». Решту техніки намагаємося купувати в Молдові. У нашій країні виробляють техніку, яка підходить для дрібних фермерських господарств. Для нас на замовлення роблять експериментальні зразки. Я впевнений, що виробники мають допомагати один одному, разом зростати: ми – виробляючи органічну продукцію, вони – техніку.

Разом з однодумцями Олексій Міку створив асоціацію, до якої входять всі, хто має відношення до органічного кластеру: виробники власне агроекологічної продукції, насіння, техніки, продавці, дилери, трейдери тощо. Також він очолив це об’єднання. Його учасники працюють над розвитком органічного виробництва і суміжних галузей.

Та й це ще не все. Олексій Міку мислить масштабами не лише своєї галузі, громади і країни, але й світу. Так, він бачить реальний стан речей у світовому бізнесі, в тому числі – й те, що є чимало компаній, яким невигідний розвиток органічного виробництва. Так, за словами Олексія, в інтенсивному сільському господарстві, щоб виробити якусь продукцію, треба для неї використати ще 7 – 8 супутніх товарів. Це, наприклад, хімічні засоби захисту рослин, мінеральні добрива, десиканти, премікси для тварин, пальне, запчастини тощо. В органічному виробництві цей перелік скорочується до 3-х – 4-х позицій. Тому розширення масштабів такого господарювання загрожує втратою частини прибутків для компаній, які виробляють ці супутні товари. І лише об’єднавшись, органічні виробники можуть вистояти в умовах спротиву з боку такого бізнесу.

Непокоїть небайдужого молдавського фермера і те, що, попри розвиток технологій і виробництво величезної кількості продуктів у світі, залишається багато людей, котрі голодують чи недоїдають, а мільйони тонн їжі просто марнуються. Водночас йде бурхливий розвиток зовсім нових технологій, зокрема, роботизації, створення синтетичної їжі. З одного боку, це нібито робить людину вільною від монотонної чи важкої фізичної праці, заощаджує час, дає можливість розвитку індивідуальних талантів, самовдосконалення. А з іншого – несе загрозу того, що значна частина населення планети стане непотрібною. До того ж, розвиток технологій відбувається значною мірою за рахунок використання невідновлюваних природних ресурсів, забруднюючи довкілля й роблячи менш придатним для існування самого людства. І саме органічне виробництво може стати тією ідеєю, яка збалансує ці процеси, дозволить зберегти цінність людини у майбутньому.

– Земля, рослини, тварини, людина – це все складові природного циклу, у ньому – довгострокова перспектива людства, – вважає Олексій Міку. – Органічне землеробство – це наше майбутнє. Без нього ми приречені.       

До цих слів і думок прислухається дедалі більше людей. Про це говорить зростання в усьому світі популярності життя й господарювання в гармонії з природою. Так і Молдова, де органічне виробництво почало розвиватися зовсім недавно, все потужніше заявляє про себе в цій сфері. А рухають цей процес сучасні фермери – розумні, успішні, активні, такі, як Олексій Міку.               

Ганна Козельська

Назад до списку