У співпраці з науковцями триває вдосконалення культиваторної лапи

Лапи для культиваторів сьогодні виробляють багато заводів по всьому світу, адже цих агрегатів і робочих органів до них потребують аграрії, які застосовують різні технології обробітку ґрунту. Однак, культиваторні лапи саме для органічного землеробства поки що не випускає жодна компанія. Тож над цим питанням працюють в ПП «Агроекологія», залучаючи до співпраці науковців.

15 жовтня у підприємстві відбулося засідання круглого столу, під час якого питання удосконалення техніки для органічного землеробства обговорили провідні науковці у галузі машинобудування і матеріалознавства з Києва і Полтави, спеціалісти ПП «Агроекологія». А розпочалося засідання з розмови про проблеми, які існують нині у вітчизняній науці, у вищій і середній освіті. Про стан справ у цих сферах, про те, яких змін потребує вища школа, розповів кандидат у народні депутати України, ректор Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка, доктор економічних наук, професор, заслужений працівник освіти України Володимир Онищенко. Присутні ставили йому багато запитань, висловлювали побажання щодо вирішення існуючих проблем на державному рівні.

А потім учасники зустрічі перейшли до обговорення, якою ж має бути культиваторна лапа для потреб органічного землеробства. Сьогодні такі лапи не випускають, тому що більшість сільськогосподарських земель в усьому світі обробляють із застосуванням інтенсивних технологій. Тобто, бур’яни знищують за допомогою гербіцидів, а сидеральні культури і багаторічні трави не вирощують зовсім. 

За системою, що відпрацьована в ПП «Агроекологія», поля необхідно обробляти так, щоб зрізати коріння рослин на рівні кореневої шийки. Тоді ті самі бур’яни чи еспарцет останнього року використання якнайкраще послужать для удобрення і захисту землі: коріння залишиться в ґрунті і стане поживою для ґрунтової біоти, а надземна частина, крім того, що також стане добривом, ще й виконуватиме функції мульчі, збереже на полі вологу, не дасть розвиватися вітровій і водній ерозії. Важливо, що при цьому рослини вже не зможуть знову відрости. Та, щоб настільки точно розрізати рослини, необхідний як відповідний культиватор, так і дуже гостра лапа до нього. Натомість для інтенсивного землеробства достатньо, щоб просто відбувалося рихлення на потрібну глибину. Тому гострота лапи не грає великої ролі. Отже, за відсутності попиту, конструктори й машинобудівники не працюють в цьому напрямку.

Але очевидно, що органічне землеробство дедалі ставатиме все актуальнішим. Це підтверджують, зокрема, й останні події в нашій країні. Так, заборона українським підприємствам – виробникам мінеральних добрив використовувати природний газ для технологічних потреб, введена Кабміном 29 вересня, ставить під загрозу отримання майбутніх врожаїв господарствами, які вирощують сільськогосподарські культури за інтенсивними технологіями. Водночас, ніякі процеси, що відбуваються у виробництві й реалізації мінеральних добрив, пестицидів та інших агрохімікатів, не позначаться на органічному секторі, який їх не застосовує. 

Про те, що шкідливість сільськогосподарської хімії визнають все більше науковців, під час засідання круглого столу розповів С. С. Антонець.

– Вчора почув інформацію, яка мене вразила, – сказав він. – Нещодавно відбувся захист дисертаці, в якій здобувачка довела шкідливий вплив гербіциду Раундап на довкілля. А ми ж неодноразово чуємо, нібито Раундап нешкідливий. Виявляється, від нього гинуть не тільки бур’яни, але й усе живе… Зараз велика проблема зі здоровим харчуванням. Для того, щоб виробляти чисту продукцію, треба любити землю. І це почуття необхідно прищеплювати з дитинства. Але ж дитина просто в себе вдома отримує м’ясо зі стимуляторами росту, бачить, як на власному городі і на навколишніх полях все обприскують хімікатами… То звідки ж в цієї дитини візьметься любов до землі, коли вона весь час бачить, як всі ту землю труять? Зараз куди не поїдеш – скрізь на полях суцільна кукурудза. Хіба може бути любов до тієї чужої кукурудзи? Ну, хіба тільки у її власника, який за неї отримує гроші. Необхідно, щоб було різноманіття. У нашому підприємстві ми намагаємося господарювати з любов’ю – до всього живого, до землі. От і з бур’янами не боремося, а співпрацюємо. Але для цього потрібний культиватор, потрібна гостра лапа. Де її взяти? Над цим ми і працюємо разом з науковцями.

Еволюцію культиваторної лапи в господарстві, продемонстрував бригадир Михайликівської тракторної бригади Григорій Резинка. Він розпочав показ з лапи від стерньової сівалки, яку ще чверть століття тому переробили на культиватор для потреб ґрунтозахисного землеробства. Пізніше працювали різними робочими органами – і вітчизняного виробництва, і зарубіжного. Але всі вони мали ті чи інші недоліки. Тож, удосконалюючи лапи, експериментували з різними параметрами – розміром, кутом атаки стріли тощо. Та головна проблема – недостатня гострота ріжучої кромки, її швидке затуплення у процесі роботи. Мрія Семена Свиридоновича – лапа, яка могла б самозагострюватися. Кілька років тому почали співпрацювати з науковцями в цьому напрямку. Випробували навіть лапу, виготовлену з двох видів металу різної твердості. Завдяки такому технічному рішенню метал стирався по-різному зверху і знизу лапи, тому теоретично вона мала самозагострюватися. Але випробування показали, що не все так просто, зокрема, такі лапи досить недовговічні – після стирання наплавленого металу вже не годяться для використання. Тож ця ідея потребує доопрацювання. 

Науковці Інституту проблем матеріалознавства НАНУ працюють в іншому напрямку. Якщо раніше лапи виготовлялися з прокату методом штампування, то тепер – їх пробують відливати з чавуну. Причому, цей чавун особливий: його формулу розробили науковці Михайло і Сергій Волощенки, він дуже міцний, зроблені з нього лапи служать тривалий час. Крім того, лиття має свої переваги перед штампуванням, коли треба відтворити певну форму. Ще минулого року в господарство привезли експериментальну партію чавунних лап, зроблених відповідно до технічного завдання, поставленого Семеном Свиридоновичем. У процесі випробувань виявляли всі зміни і доробки, які необхідно здійснити. Григорій Резинка був частим гостем вчених Інституту матеріалознавства. До вдосконалення робочого органу залучили навіть відомого полтавського скульптора Сейрана Маргаряна, який виліпив воскову модель лапи – чітко дотримуючись всіх необхідних параметрів. Григорій Резинка відвіз цю модель у Київ, і там за нею вже робили відливку в чавуні. 

Зрештою, нинішнього року господарство зробило велике замовлення – з Києва привезли 200 чавунних лап двох модифікацій. Зараз вони вже працюють на кількох культиваторах. Як саме – на власні очі хотіли побачити науковці. Тож після засідання круглого столу разом з Семеном Свиридоновичем на поле, де саме проводилася культивація, поїхали заступник голови – учений секретар Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки, кандидат технічних наук Вадим Стогній, член-кореспондент НАН України, доктор технічних наук, керівник відділу диспергування матеріалів та пластичної деформації прокатування Інституту матеріалознавства ім. І. М. Францевича, професор Казбек Гогаєв, ректор ПНТУ Володимир Онищенко, завідуючий кафедрою ПДАА, доктор сільськогосподарських наук, професор Віктор Писаренко, старший науковий співробітник Інституту матеріалознавства, кандидат технічних наук Сергій Волощенко, та інші науковці й спеціалісти.  

Як обробляє ґрунт культиватор з новими лапами, продемонстрував один із кращих механізаторів підприємства Василь Затона. Науковці подивилися роботу агрегату в русі, перевірили якість обробітку ґрунту, оглянули робочі органи культиватора. Побачили, яких вдосконалень ще потребують останні зразки лап, щоб виконати побажання С. С. Антонця. Після цього Семен Свиридонович показав науковцям сходи озимої пшениці, які дружно зеленіють на чистих полях, і редьку олійну, яка поспішає підрости на корм худобі. Щоб таких органічних полів ставало більше, а органічне господарювання – ще ефективнішим, потрібна й робота науковців. Тож співпраця зі створення культиваторної лапи, яка ідеально підходила б для такої системи землеробства, триватиме й надалі.

Тетяна Огнєва