Хижаки на захисті полів

У природі немає нічого абсолютно шкідливого. Хоча іноді її закони здаються досить жорстокими, все ж у цілому вони підтримують гармонію, регулюють поширення й виживання тих чи інших видів. Знаючи ці закони, ними можна скористатися для потреб людини. У нашому підприємстві ми намагаємося господарювати співпрацюючи з природою. Тому нещодавно вирішили «поставити на службу» диких хижих птахів, які харчуються мишоподібними гризунами.

Узагалі-то пернатих хижаків на території господарства чимало. Питання в тому, як їх привабити на поля, де вони найпотрібніші. Нещодавно, під час візиту в «Агроекологію», головний редактор журналу «Зерно» Юрій Гончаренко підказав цікаву ідею. Якось у Німеччині, він звернув увагу, що хижі птахи часто сидять на особливих присадах, спеціально встановлених на полях. Виявляється, так їм легше полювати на гризунів. Семен Свиридонович Антонець відразу ж вирішив втілити цю ідею. 

– Найбільше шкоди миші завдають на полях, де був посіяний ячмінь з підсівом багаторічних трав, – розповів головний агроном підприємства Дмитро Левченко. – Після збирання ячменю тут залишилося втрачене під час жнивування зерно, подекуди висіялося й насіння бур’янів. Все це – пожива для мишоподібних гризунів. Земля на цих полях м’яка, рослини ще не закущилися. Тож, розмножуючись, гризуни риють нірки, мостять гнізда, підгризають коріння еспарцету й люцерни. Тому стоїть питання захисту цих площ від мишей.

Звісно, падалиця є й на інших полях, де вирощували зернові. Є там і миші. Але певною мірою їхню чисельність обмежує обробіток ґрунту під наступний врожай. А от серед багаторічних трав їм живеться досить комфортно. В аграрних підприємствах, які використовують інтенсивні технології, гризунів труять зооцидами. Ми ж не можемо собі цього дозволити, адже отрута знищує не лише гризунів: з’ївши отруєних мишей, гинуть лисиці, хижі птахи, а склювавши отруєне зерно, помирають зерноїдні птахи. Все це порушує природний баланс, збіднює біологічне різноманіття. Тому ми вирішили боротися з гризунами біологічним методом. Розпочали з площ, зайнятих багаторічними травами. Присади для птахів виготовили з дерев’яних стовпчиків, на верхівці яких прибили поперечини. 70 таких стовпчиків поставили на полях люцерни й еспарцету з розрахунку чотири штуки на гектар. 

Кілька днів обережні птахи остерігалися наближатися до присад, підозрюючи, певно, якусь небезпеку з боку людей. Однак, потім оцінили «подарунок», і тепер, проїжджаючи повз ці поля, можна побачити, як хижаки сидять на стовпчиках, оглядаючи територію, а потім, вистеживши мишу, починають полювання.

Коли ми почали спостерігати за птахами, з’явилися запитання. Наприклад, що це за птахи, в яку пору року можна розраховувати на їхню допомогу, скільки рослин багаторічних трав таким чином вдасться зберегти тощо. Відповісти на ці запитання ми попросили Віктора Попельнюха, орнітолога, кандидата біологічних наук, доцента кафедри біології та основ здоров’я людини Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. 

Подивившись фото, Віктор Васильович визначив, що це – один із видів канюків, і розповів, що у світі існує досить багато видів цих птахів. В Україні ж можна зустріти три з них – канюка звичайного, мохноногого (зимняка) і курганника. Курганник – рідкісний птах, зустрічається у південній частині України. Канюк звичайний – вид, типовий для нашої фауни, особливо в гніздовий період. Гніздиться він і на Полтавщині в теплий період року. Восени цей вид відкочовує на південь нашої країни, а повертається звідти навесні. 

Натомість наші краї обрав для себе як чудову зимову квартиру канюк мохноногий. Звідси інша його назва – зимняк. Птахи цього виду гніздяться далеко на півночі нашого континенту – в тундрі. Щойно закінчується коротке полярне літо і пташенята стають самостійними, зимняки вирушають на південь і невдовзі з’являються в Україні. Їх і зафіксувала фотокамера на наших полях.

Віктор Васильович розповів чимало цікавого про поведінку представників цього виду. Так, під час гніздового періоду в тундрі ці птахи тримаються парами і демонструють територіальну поведінку. Тобто, не лише не збираються в зграї, а й узагалі не пускають чужаків на територію, де вони гніздяться й полюють. Площа такої ділянки може складати сотні гектарів. Це й зрозуміло – пташенятам треба багато їжі, тож зайва конкуренція не потрібна. А ось на зимівлі їхня поведінка різко змінюється: часто можна бачити, як ці птахи збираються разом. Так їм легше виживати – коли хтось один помітив їжу, інші птахи також злітаються в це місце, щоб розділити «трапезу». Особливо це зручно, коли здобич велика. Щоправда, зимняки не ловлять великих тварин чи птахів. Їхній основний корм – мишоподібні гризуни, через що птахів ще називають мишоїдами. Ці хижаки можуть вполювати й невелику пташку, дрібних хребетних тварин. Зимняки також частково виконують функцію падальників – їх часто можна побачити біля автодоріг, де вони чекають, поки машина зіб’є якусь тварину чи птаха. 

Життя на північних просторах накладає свій відбиток на звички мохноногих канюків. Їм досить важко сідати на дерева, яких вони у себе на батьківщині й не бачили. Натомість зимняки полюбляють оглядати округу зі скель, країв урвищ. Через це можна побачити, як вони сідають на вершечок скирти, складеної з тюків соломи, і звідти вистежують здобич. Також мишоїди, як і інші денні хижі птахи, вправно володіють мистецтвом використання теплих повітряних течій. Влітку, «спіймавши» потік повітря від нагрітої землі, вони тривалий час можуть ширяти в небі, практично не махаючи крилами. Але взимку земля холодна, підтримуючих повітряних потоків немає, тож вистежувати здобич з неба хижакам важко – втрачається багато енергії на роботу м’язів, що вимушені постійно рухати крила. Ця обставина змушує птахів триматися переважно на землі чи на предметах, які вивищуються над нею. Тому встановлені на полях присади приваблюють цих птахів.

Багато звичок зимняків властиві також і канюку звичайному. Хоча представників цього виду ми зустрічаємо переважно в теплу пору року, все ж, їх частіше, ніж північних «родичів», можна побачити на деревах – для них це звичний елемент оточення. Користуються вони й штучними присадами. Харчуються птахи цього виду канюків теж переважно мишами полівками.

Цікава деталь: розмноження мишоподібних гризунів відбувається хвилеподібно. Приблизно раз на чотири роки їхня популяція зменшується до мінімуму, а потім так само хвилею зростає, призводячи до справжнього нашестя. Чим же харчуються канюки, коли їхнього основного корму немає? Виявляється, канюк звичайний в таких випадках переключається на жаб, дрібних птахів, плазунів, комах тощо. У такі роки земноводні складають 70% їхньої здобичі. А от до пташенят мисливських видів чи домашніх курчат він і у таких умовах залишається практично байдужим, що також робить канюка зручним і корисним сусідом по планеті. 

Скільки мишей знищує кожен хижак в зимовий період, точно сказати важко. Адже в цих умовах полювання не завжди буває вдалим. Іноді птах з’їдає кілька гризунів за день, іншим разом йому доводиться голодувати. Без їжі канюк може обходитися й кілька днів. Краще досліджено, скільки гризунів канюки знищують під час вирощування пташенят, у яких пречудовий апетит. Науковці дослідили, що за день родина канюків звичайних з пташенятами з’їдає в середньому 10–12 дрібних тваринок, а в роки масового розмноження мишей ця кількість може збільшуватися до 15–20 і навіть 30 звірків у день. Тож кожен виводок канюків за літо знищує від 500 до 1000 гризунів, і насамперед – полівок, найпоширеніших польових шкідників. За рік родина канюків може з’їсти 3–4 тисячі гризунів. Вважають, що, кожна полівка, з’їдаючи зелень і зерно, знижує урожай приблизно на кілограм. Тож, за підрахунками вчених, кожна сім’я канюків за літо зберігає приблизно півтони зерна. Якщо ж сюди додати ще й зимову здобич хижаків, цифра вийде ще більш значною.   

Ось такі цікаві птахи живуть поруч із нами. І не просто живуть, а ще й цілком безкорисно допомагають людям. І це – чудовий аргумент на користь того, щоб бережно ставитися до природи, кожного її створіння, відчуваючи себе розумною часточкою довкілля, яка займає своє місце у загальній гармонії.

Ганна Козельська