Щедрий ужинок органічної ниви

Є в хліборобській праці циклічність, що заворожує, немов зміна пір року. Як весна змінює зиму, а осінь – літо, так і сівба йде за обробітком ґрунту, а молотьба – за косовицею. І саме жнива свідчать землеробу про його роботу протягом цілого року. Від них значною мірою залежить, які рішення прийме господар щодо наступного річного циклу.

Щоб помилуватися щедрими полями і почерпнути нові знання з джерела хліборобської мудрості, 20 липня у черговий об’їзд з С.С. Антонцем вирушили науковці Полтавської державної аграрної академії. Професор, доктор с-г. наук, завідуючий кафедрою В.М. Писаренко, доценти, кандидати сільськогосподарських наук С.В. Поспєлов і А.Д. Поспєлова часто бувають в «Агроекології». Їхня головна мета як вчених – узагальнити й зберегти досвід ПП «Агроекологія», підвести під нього теоретичну базу, щоб ним могли скористатися всі, хто працює в галузі органічного землеробства. В.М. Писаренко і С.В. Поспєлов – автори ряду книг, де описані різні аспекти унікальної системи землеробства, розробленої й впровадженої С. С. Антонцем. В. М. Писаренко – фахівець з питань агроекології. С. В. Поспєлов працює над питаннями ґрунтознавства, мікробіології. Сергій Вікторович і Семен Свиридонович також – співавтори декількох патентів на винаходи. Анна Поспєлова – фахівець з хвороб рослин, досліджує важливий ефект органічного господарювання: на полях «Агроекології» немає, або майже немає хвороб. І це при тому, що в господарстві не застосовують хімічних засобів боротьби з ними. Отже, поля здорові завдяки біологічній рівновазі, яка встановлюється, якщо не боротися з природою, а співпрацювати з нею.

Зараз на підприємстві триває збирання зернових і підготовка ґрунту під посів, насамперед, зернових культур. В ході поїздки машина раз по разу минає площі, де працюють комбайни й ґрунтообробна техніка. Семен Свиридонович пояснює, що саме відбувається на полях:

– Від того, наскільки своєчасно і правильно буде проведений обробіток після жнив, залежить дуже багато. Треба, щоб обробіток був мілким, щоб не було грудок, необхідно звалити стерню. Завдяки лущенню стерні, на ґрунті утворюється шар мульчі. Під нею проростає падалиця, насіння бур’янів, які потім стануть сидератом. Роботи відбуваються комплексно. На деяких полях іде інтенсивне внесення гною – 100 т/га й більше. Щодня таким чином збагачуємо 7–8 га ріллі. Приробляємо сидерати. Там, де все зроблено, як слід, отримуємо хороші врожаї.

Те «як слід», почуте з вуст Семена Свиридоновича, часто не вкладається у вузькі рамки, визначені підручниками чи практикою багатьох агрономів. Наприклад, є поля, на яких після дощів почала рясно сходити щириця. З точки зору пересічного агронома це – бур’ян, який треба якомога швидше знищити. Але С.С. Антонець не збирається відмовлятися від можливостей, подарованих самою природою, і розмірковує чи можна використати цю рослину на корм худобі. А корм цей, до речі, цінний, високобілковий. Посіви «культурного» амаранту зараз популярні в усьому світі, то чому б не використати звичайну нашу щирицю – його «дикого» родича? Питання тільки в тому, чи піднімуться рослини достатньо, щоб їх можна було косити. Утім, якщо погодні умови не дозволять «бур’яну» стати кормом, його завжди можна використати як сидерат.  

Загалом, нестандартний, творчий підхід Семена Свиридоновича до того, що він робить, помітний у багатьох речах. Нещодавно в господарстві побував представник обласного керівництва. Побачив, як скошують еспарцет, і з захопленням висловився про багатий урожай зеленої маси, який саме вивозили з поля машинами й відправляли на сінажування. Натомість Семен Свиридонович звернув його увагу на інше багатство – стерню й корінці, зауваживши, що тут залишилося органіки стільки ж, скільки вивезено на машинах. І вона слугуватиме поживою для утворення гумусу. Гість мимоволі був змушений замислитися над таким підходом до господарювання, коли цінується не лише те, що можна покласти в комори чи в годівниці худобі, а й те, що годуватиме землю…

Під час поїздки про необхідність удобрювати землю не лише гноєм говорили не раз. Яскравий приклад сміливого застосування сидератів побачили на 140-гектарному гречаному полі. Гречка тут посіяна у два терміни. «Старша» буяє квітами й розкішною зеленою масою. За оцінкою В.М. Писаренка, тут мав бути хороший урожай зерна. Утім, по полю швидко рухається потужний трактор «Фендт» під кермуванням досвідченого механізатора В.І. Затони і дисковою бороною… кладе всю цю розкіш, частково приробляючи в ґрунт. Чи багато знайдеться господарів, які, замість того, щоб отримати швидкі гроші від продажу зерна гречки, наважаться «закопати» потенційний прибуток у землю? Але в тому й мудрість С.С. Антонця та унікальність його методів господарювання, що думає знаменитий аграрій насамперед про перспективи, про те, як допомогти землі родити багато років, а не про швидкий разовий прибуток. 

– Якось я під’їжджаю до поля, а там Юрій Сиволога на «Фендті» приробляє отаву еспарцету, – розповідає Семен Свиридонович. – Я йому кажу: «Ти робиш таку хорошу роботу – удобрюєш землю рослинами. І знаєш – ти ж єдиний в Україні це робиш!». Так само і тут: Василь Затона єдиний, хто приробляє гречку на сидерат в Україні, та, мабуть, і не тільки в ній…

Земля на полі волога, повітря пахне свіжоскошеною зеленою масою і… цвіллю. Грибки, що поселяються на цій зелені, швидко зроблять її придатною для переробки іншими мешканцями ґрунту. Деяка частина плодів гречки вже достигла, тож її насіння, якась кількість бур’янів зійдуть, поле знову зазеленіє, а приблизно через місяць проведуть його обробіток, ґрунт підготують під посів, а потім посіють пшеницю озиму. І ростиме вона на ґрунті, який ще недавно був малородючим, а зараз, за влучним висловом Семена Свиридоновича, пройшов реабілітацію. Навесні його удобрили, внісши на 1 га 100 т перегною, потім посіяли гречку, яка зафіксувала поживні речовини. Тепер ці поживні речовини повернулися у землю разом із зеленою масою, завдяки цьому ще й примножені. Тому можна очікувати, що пшениця, посіяна тут, дасть хороший урожай, і вже її зерно слугуватиме джерелом прибутку. Що ж до зерна гречки, то і його врожай, звісно, буде отримано. У господарстві є поля, на яких вона достигає саме з цією метою. 

Протягом поїздки ще не одне поле викликало захоплення – і через використання сидератів, і завдяки багаторічним травам. Ось тут, наприклад, вико-овес був прироблений на сидерат, але овес частково достиг, тому зерно почало сходити. Поки що його не чіпають – обробіток проводитимуть, коли й бур’яни зійдуть. А ось поле після редьки олійної на зелений корм – оздоровлене, чисте, чекає рішення, що саме тут сіятимуть далі. А на цьому полі після другого укосу знову відростає люцерна. На тому – так само втретє відростає еспарцет… На багатьох полях науковці виходять, роздивляються рослинність, роблять фото, записи, які потім стануть у пригоді для написання нових книг, статей.

Проїжджаємо поле, на якому бачимо якийсь незвичайний злак. Виявляється, це стоколос безостий. Його тільки почали вирощувати у господарстві. Посіяний він разом із люцерною. Обидві культури – багаторічні, до того ж, одна – злакова, інша – бобова. Тому з наступного року це поле забезпечуватиме худобу чудовим сіном. Протягом принаймні чотирьох років тут можна буде отримувати два укоси за літо.

Оскільки ми збиралися подивитися на результати вирощування зернових, значну частину часу проводимо саме біля зайнятих ними площ. Але й тут не обходиться без сюрпризів. Наприклад, бачимо два поля, вкритих чудовим вівсом. На одному його зберуть на зерно. А той, що навпроти, згодують телятам. Причому, затюкують скошений овес без обмолоту, щоб молодняк одночасно отримав і солому, і високопоживний зерновий корм. Торік з таким різновидом корму вже експериментували, заготувавши таким чином овес з 40-гектарної площі. Експеримент виявився вдалим – телята залюбки хрумали вівсяні стебла з колосками, тепер метод використовуватимуть у більшому масштабі.

А ось поле, на якому збирають трітікале на насіння. Ця культура добре зарекомендувала себе як кормова, її успішно використовують у зеленому конвеєрі, тому є й потреба у посівному матеріалі. Порівняно з іншими видами зернових, трітікале утворює більше листя й відповідно – потужнішу зелену масу. Але й у достиглому вигляді на нього приємно дивитися. У кузови машин ллється золотий потік зерна, а після комбайнів залишаються високі валки соломи. Навіть без зважування помітно, що соломи тут більше, ніж, наприклад, після пшениці. Тож худобі буде корм і підстилка. Семен Свиридонович звертає увагу науковців на якісь дикорослі рослини, що видніються в стерні. Пояснює, що лущити стерню відразу після збирання трітікале тут немає потреби, адже, коли ці рослини стануть більшими, їх можна буде використати на сидерат.

Звісно, особлива гордість кожного хлібороба – пшениця. Озиму в господарстві вже закінчують збирати. Який врожай отримано цього року, точно можна буде сказати після завершення жнив, але вже зрозуміло, що він вагомий, а зерно – чудової якості.

– Скрізь бачимо врожай, отриманий без пестицидів, – підкреслює С. С. Антонець. – Подекуди на полях є й бур’янці, але вони не заважають зібрати хороший врожай. І зерно здорове, чисте, хоча нічого не застосовували й проти захворювань чи шкідників. 

Розмова переходить до тем державного масштабу, які, втім, також стосуються сільського господарства. Наприклад, обмеження у постачанні газу торкнуться й аграрного виробництва: енергоносії потрібні й для роботи зерносушарок, і для опалювання птахофабрик, свинокомплексів. Проте, сільськогосподарському виробництву сьогодні надають великого значення. Так, прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк нещодавно назвав аграрно-промисловий комплекс однією з базових галузей, поряд із енергетикою. На його думку, Україна протягом найближчих років здатна стати однією з країн, які впливають на світовий ринок продовольства, а сільське господарство – основним джерелом валютних надходжень. Та, на переконання Семена Свиридоновича, на це питання треба дивитися глибше. Якщо збільшувати валютні надходження від аграрного виробництва за рахунок посилення експлуатації землі, що веде до її виснаження й знищення, а потім ще й використовувати цю валюту на придбання товарів, які цілком можна було б виробити в Україні, то, може, треба спрямувати зусилля також і на виробництво цих товарів? І все ж таки подбати про збереження землі…

Та, про щоб там не казали з високих трибун, Семен Антонець продовжує свою працю. Наприкінці об’їзду в нього для науковців був приготований ще один сюрприз – поле «У вилах» неподалік Куйбишевого, на якому достигає рясне просо. Щоправда, родзинка не стільки в самому просі, скільки в особливому догляді за полем. До «Агроекології» воно потрапило малородючим, вирощувати тут, скажімо, пшеницю було недоцільно. Тому до минулого року воно було залужене, більше 10 років «відпочивало» під багаторічними травами. Та річ не тільки в родючості ґрунту: багаторічні трави (і не обов’язково культурні) добре захищають землю від ерозії, тому їх можна сіяти на схилах, щоб попередити змив родючого шару. Але в цьому випадку можна все ж використовувати поле й для отримання врожаїв, тільки за особливою схемою. Кілька років у такому місці мають рости багаторічні трави, зокрема, в «Агроекології» використовують еспарцет. Потім, звісно, не йдеться ні про яку оранку, а площу обробляють дисковими боронами. Один рік вирощують просо, збирають зерно й солому, а стерню залишають. Після проса можна посіяти ще й ячмінь, а після його збирання знову залужити площу еспарцетом. Можна зробити й трохи по-іншому, посіявши пшеницю після двох років вирощування багаторічної трави. Дотримуючись такої схеми на схилах, не потрібно навіть використовувати гній. Це додасть ще більшої екологічності господарюванню, адже, якщо схил доволі стрімкий, залишається можливість змиву гною. Ця схема вже випробувана в «Агроекології»: «У вилах» – друге поле, на якому виростили просо відповідно до неї. 

Науковці уважно вислуховують пояснення аграрія, занотовують їх, щоб потім використати для поширення унікального досвіду. Адже всі вони впевнені: суспільство зрештою заново осмислить свою діяльність на землі, необхідність збереження чорнозему й виробництва екологічно чистих продуктів. І тоді безцінний скарб трудів С.С. Антонця знадобиться у кожному селі, кожному господарстві. А зараз – помилуємося щедрим ужинком органічної ниви і помріємо про те, щоб таких ланів ставало все більше. 

Ганна Козельська