Мандрівнику з Німеччини показали славнозвісний чорнозем

Днями в нашому господарстві побував цікавий гість – журналіст з Німеччини Йенс Мюлінг, який збирає матеріал для написання книжки про Україну. В «Агроекологію» він приїхав спеціально, щоб побачити справжній український чорнозем і органічне господарювання.

Про «Агроекологію» редактор берлінської газети «Der Tagesspiegel» Йенс Мюлінг вперше почув у Німеччині від менеджера компанії «Біоланд Маркт» Ольги Гатманн. Пані Ольга – представник фірми-оператора органічного ринку, що працює в Берліні й має налагоджені зв’язки в Україні. Вона також нещодавно відвідала наше підприємство, де була приємно здивована багаторічною історією господарювання без пестицидів і агрохімікатів, тому порадила журналісту побувати саме в нас, аби скласти уявлення, що ж таке екологічно безпечна продукція і родюча земля. Тому Йенс включив Михайлики у маршрут своєї подорожі Україною.

Загалом Йенс Мюлінг був знайомий зі слов’янським світом і раніше. Уже 12 років життя у Східній Європі є його основною журналістською темою. Два роки він працював кореспондентом у Москві, подорожував Росією, результатом чого стала книжка про цю країну, що вийшла друком п’ять років тому. Також півроку журналіст працював у Києві. Він добре знає російську мову. Розуміє й українську, хоча розмовляти нею ще не навчився. А до написання книжки про нашу країну його спонукали події останніх двох років та реакція на них у Німеччині.

– У Німеччині зараз великий інтерес до України, – розповів Йенс Мюлінг. – Причина цього дещо сумна – події, пов’язані з Майданом, війною на Сході. Якщо три роки тому розмовляючи з друзями я помічав, що вони практично нічого про Україну не знають, навіть не впевнені, де саме вона розташована, то сьогодні знають набагато більше. Зокрема, завдяки тому, що про неї досить багато розповідають у новинах. Проте, у країнах Заходу, в тому числі й у Німеччині, уявлення про Україну здебільшого «чорно-білі». Тобто, вважають, що є Західна Україна, де всі розмовляють українською і хочуть бути ближче до Європи, і є Східна Україна, де живуть російськомовні мешканці, які більше схиляються до Росії. Але в Україні багато регіонів, є російськомовні люди, які живуть у Львові, а україномовні – у Донецьку. Існують різні думки щодо того, в якому напрямку має розвиватися країна. Тож, щоб дати німецьким читачам уявлення про різні регіони України, я вирішив об’їздити всю країну й написати про це книгу.

Щоб мати можливість зосередитись на роботі над книгою, журналіст взяв у редакції своєї газети творчу відпустку на чотири місяці. Редакція, до речі, підтримала проект, з часом у газеті має з’явитися уривок з майбутньої книги. Половину відпустки Йенс Мюлінг запланував витратити на поїздки країною, решту – на літературну працю. Тож понад місяць тому він вирушив в Україну. Перш ніж потрапити на Полтавщину, побував уже в багатьох областях на Заході й Півдні України, з’їздив у Крим. Щоб потрапити на півострів, довелося оформити багато різних дозволів.

У поїздках Україною німецький журналіст зустрічає багато різних людей, з якими розмовляє, намагається зрозуміти їхнє ставлення до життя, до того, що відбувається в країні. Але декого зрозуміти таки непросто. Наприклад, Йенс Мюлінг розповів про одну жінку, з якою довелося спілкуватися в Херсоні. Вона виросла на Уралі, але її батьки народилися в селі неподалік Львова. Вони були членами ОУН, але активної участі в діяльності організації не брали. Проте, лише наявності в списках націоналістів виявилося достатньо, щоб цих людей вислали з України до Сибіру. Йенса здивувало, що ця жінка почала йому розповідати, як добре жилося в радянських таборах, де нібито було й тепло, і одягом забезпечували… На зауваження журналіста, що люди поїхали в ці табори не добровільно, його співрозмовниця впевнено сказала: «А як Радянський Союз мав вчинити з бандерівцями?». Найбільше німецького репортера вразило, що вона таким чином виправдовувала те, як держава обійшлася з її власними батьками. А ще здивувало, що, живучи в Україні, ця жінка говорить, як людина з Росії, називаючи своїх співвітчизників, представників нинішньої влади словами російської пропаганди – бандерівці, фашисти… Доводилося мандрівнику з Німеччини зустрічати й людей, що не визнають штучне походження голодомору 1933 року, вважають, що виник він тільки через посуху й недорід.

Утім, більшість людей, з якими Йенс Мюлінг познайомився в нашій країні, налаштовані патріотично, до того ж – працюють, роблять свою справу на благо Батьківщини. Так, як це робить Герой України Семен Свиридонович Антонець, його родина, працівники заснованого ним ПП «Агроекологія». На німецького журналіста дуже велике враження справило знайомство з Семеном Свиридоновичем і Антоніною Семенівною Антонець, Глібом Віталійовичем Лук’яненком, науковцем Віктором Миколайовичем Самородовим, спеціалістами підприємства, а ще – все побачене як на Полтавщині, так і в ПП «Агроекологія». Вже на шляху від Полтави до Михайликів Йенс звернув увагу на те, що в наших краях народилося й жило багато знаменитих людей, приміром, письменник Микола Гоголь. До речі, виявилося, що наш гість добре обізнаний з постатями відомих українців. Так, під час перебування в «Агроекології» журналісту провели екскурсію меморіальною дачею В.Г. Короленка, і він розповів, що знає такого письменника. Знайома йому й постать науковця В.І. Вернадського. 

Поки їхали з Полтави, Йенс Мюлінг показав і свою небайдужість до стану довкілля. Так, йому зовсім незрозуміло, чому люди випалюють стерню, суху траву. Він зауважив, що в Німеччині такого не побачиш, в його країні за це карають. Правду кажучи, пояснити недбале ставлення до природи з боку наших громадян важко – й не тільки зарубіжному гостю. Адже скільки вже сказано й написано про шкоду від спалювання пожнивних решток і сухої рослинності, а запалений людьми вогонь продовжує нищити верхній шар ґрунту, рослини, дрібних тварин, забруднювати атмосферу… Тим більше, що й у нас за це існує покарання. Та де ті контролери й інспектори? Соромно… 

Та найбільше німецькому громадянину хотілося побачити український чорнозем. Проте, перше поле, біля якого зупинилися десь на межі Диканського й Шишацького районів, вражало не стільки чорноземом, скільки брилами висохлої землі, вивернутої плугом. На жаль, це був ще один зразок недбалого ставлення до землі. І тільки в «Агроекології» Йенс Мюлінг, нарешті, побачив те, чого прагнув, – живу землю. Розкопавши землю на одному з полів, В. М. Самородов розповів гостю про чорнозем, про дослідження відомого російського ґрунтознавця В.В. Докучаєва, про те, чим відрізняється ґрунт і господарювання на ньому в «Агроекології». Журналісту сподобалося все – від запаху землі до розповіді. А ще, за порадою Віктора Миколайовича, він вирішив наступного дня відвідати Полтавський краєзнавчий музей – спеціально, щоб побачити унікальну колекцію ґрунтів, зібрану Докучаєвим.  

Цікавим видалося спілкування гостя з С. С. Антонцем. Семен Свиридонович показав йому поля «Агроекології», тік, де золотилася щойно зібрана кукурудза. Аграрій зауважив, що нині дієтологи говорять про користь кукурудзяної каші, випічки з кукурудзяного борошна. Проте, органічне зерно кукурудзи чомусь ніхто не виробляє. Та й особливого попиту на нього в нашій країні не помітно.

Звісно, йшлося у розмові аграрія з журналістом і про чорнозем. Йенс Мюлінг висловив свої міркування щодо теми, яка його хвилює: «Страшно думати, що саме на цій землі – найкращій у світі – був голодомор. Це несумісно». На думку гостя, це підтверджує штучне походження голодомору. А Семен Свиридонович розповів, як потерпали свого часу і його батьки. 

Наскільки щедрою може бути українська земля за умови вільного й дбайливого господарювання, підтвердили страви, якими за традицією пригостили гостя наприкінці його візиту. Кухарі Михайликівської їдальні подбали, щоб журналіст скуштував наїдків, приготовлених із продуктів, вироблених в «Агроекології». Йенсові смакувало все, але особливо здивувала каша із цільнозернової ярої пшеничної крупи й ряжанка, адже таких страв він ніде більше не куштував. 

Отже, дорожній блокнот німецького журналіста поповнився новими записами, які, напевне, знайдуть своє місце у майбутній книзі. А сам Йенс Мюлінг, заїхавши на один день у Полтаву, вирушив до Харкова. Він подорожуватиме Україною до кінця жовтня, причому, планує побувати й на Сході, щоб скласти власне враження й щодо подій в зоні АТО. Сподіваємося, що мандрівка буде корисною і німецькі читачі отримають цікаву неупереджену розповідь про нашу країну, наші багаті чорноземи, наших працьовитих людей.     

Галина Озерська