Українці Росії прагнуть прислужитися своїй історичній батьківщині

Нещодавно в Білгородській області Російської Федерації побувала делегація аграріїв та науковців з Дніпропетровщини та Полтавщини. Серед них – координатор Всеукраїнської програми «Природне землеробство» Іван Лазаренко, голова Дніпропетровського общинного фонду Ігор Шпірка, проректор Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля Сергій Холод та професор Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Короленка Володимир Моргун. Вони відвідали провідні агропідприємства області, поспілкувалися з колегами, керівництвом, зустрілися з губернатором Євгеном Савченком.

Білгородська область відома своїми здобутками у сільському господарстві, а також – і давніми зв’язками з українськими аграріями. Так, у 1995-2001 роках радником голови адміністрації Білгородської області Євгена Савченка, до речі – етнічного українця, працював відомий полтавський аграрій Федір Моргун. Він був одним із ідеологів запровадження на цілинних землях і в Полтавській області безполицевого обробітку ґрунту. Для організації ґрунтозахисного обробітку запросили його й на Білгородщину. Євген Савченко, який дотепер залишається губернатором області, приїздив за досвідом і в ПП «Агроекологія». Тому не дивно, що він не байдужий до стану справ в українському сільському господарстві.

Вважаючи, що може прислужитися історичній Батьківщині, Є. Савченко написав листа на адресу міністра аграрної пролітики та продовольства України Миколи Присяжнюка, який ми й публікуємо.

Вельмишановний Миколо Володимировичу!

Відповідно до нашої домовленості дозвольте мені поділитися з Вами своїми міркуваннями з приводу проведення земельної реформи в Україні, яка, поза всяким сумнівом, визначить історичну долю країни і українського народу на довгострокову перспективу. Алгоритм земельної реформи визначається баченням Цілі, Стратегії та Місії сільського господарства для України. Мета сільськогосподарської галузі будь-якої країни, у тому числі і України, полягає в досягненні високорентабельного виробництва, що задовольняє потреби населення в основних харчових продуктах. Стратегія сільського господарства України полягає у досягненні та реалізації експортного потенціалу продовольства обсягом не менше 100 млрд. доларів США щорічно. Місія сільського господарства України пов’язана із забезпеченням гідного життя всього українського народу, збереженням неповторної національної культури, політичної і соціальної стабільності.

Якщо ставити перед собою завдання тільки досягнення Цілі, то не потрібно ламати довго голову, а приймати рішення про приватизацію землі. Протягом 5-10 років, пройшовши через 2-3 спекулятивних обороти, вона врешті решт опиниться у ефективних власників (в основному, іноземних), які на щедрому українському чорноземі вироблятимуть дорогу високорентабельну продукцію. За таких умов є висока ймовірність того, що сільське господарство України стане колоніальним придатком іншої високорозвиненої економіки, а чисельність зайнятих у цьому секторі не перевищить 300 тисяч найманих працівників. Вся земельна рента при цьому (а це не менше 3 мільярдів доларів США в рік) буде йти власникам землі. Соціальні та політичні наслідки цього рішення краще не коментувати.

Немає сумніву в тому, що вища влада України стурбована долею країни і народу на середньострокову і тривалу перспективу і пов’язує її з досягненням Стратегії та виконанням Місії сільського господарства, які неможливо реалізувати інакше як за рахунок політичної волі та широкого застосування механізмів державного регулювання.

У 21 столітті, в умовах глобальної економіки, Україна може позиціонувати себе, перш за все, як постачальник продовольства на світовий ринок. Причому продовольства, що відповідає найвищим екологічним стандартам. Модель майбутнього сільського господарства України вже з’являється: це такі сільськогосподарські підприємства як «Агроекологія» Полтавської області, «Агро-Союз» Дніпропетровської області та ряд інших. Середньостатистичний гектар української ріллі здатний давати товарної продукції рослинництва і тваринництва на суму не менше 3 тис. доларів США щорічно, а з урахуванням її переробки – 6 тис. доларів США у розрахунку на 1 гектар або не менше 250 млрд. доларів США по країні. Масштаб майбутніх завдань в агропромисловому комплексі України такий, що потребує максимальної участі держави в аграрних економічних перетвореннях. І вирішити їх успішно можна тільки за однієї умови – якщо земля сільськогосподарського призначення стане власністю держави, а значить і всього українського народу.

Аргументи опонентів про те, що ефективно працювати на селі може тільки власник землі, є повною маячнею. Приклад – Білгородська область, де 60 відсотків ріллі викуплено в обласну власність і передано на 49 років в оренду ефективним підприємствам, які щорічно виробляють понад 1 млн. тонн м’яса, 0,5 млн. тонн молока, 1,5 млрд. яєць, 2,5 млн. тонн зерна, понад 4 млн. тонн цукрових буряків, 300 тис. тонн соняшнику Агрохолдинги працюють на орендованих державних землях, забезпечуючи виробництво товарної продукції в розрахунку на 1 гектар 100 тис. російський рублів, а це більше 3 тис. доларів США.

Виходячи з вищевикладеного і з урахуванням фактичного стану земельних відносин в Україні, бачиться наступний варіант вирішення земельного питання в найближчій перспективі.

Перше. Парламент країни приймає рішення про викуп у державну власність, у формальних власників – селян, земельних ділянок (паїв) за єдиною для України і справедливою ціною. Наприклад, один земельний пай можна оцінити в сумі, еквівалентній 5 тис. доларів США або приблизно 40 тис. гривень.

Друге. П’яту частину від вартості земельного паю – 8 тис. гривень слід зараховувати на особовий рахунок продавця землі, якою він може розпорядитися на свій розсуд. А решта 32 тис. гривень перераховуються на його ж особовий рахунок, але в спеціально створеному державному Земельному фонді.

Третє. Кожен колишній власник земельного паю або його спадкоємець протягом п’яти років має право один раз взяти кредит з створеного Земельного фонду в сумі до 500 тис. гривень на термін до 30 років під 1% річних і використовувати його тільки на наступні цілі:

а) будівництво власного будинку в будь-якому місці того адміністративного району, де знаходився земельний пай;
б) на розвиток власного бізнесу в тому районі, де знаходився земельний пай;
в) на будівництво будинку і розвиток бізнесу одночасно.

Четверте. Виплата відсотків за обслуговування кредиту перші 5-7 років здійснюється за рахунок коштів, що залишилися на особовому рахунку продавця земельного паю в Земельному фонді. У тому випадку, коли позичальник бере кредит для будівництва індивідуального житлового будинку, на державному рівні приймаються наступні рішення:

а) безкоштовне надання у власність земельної ділянки під будівництво житла до 0,25 га;
б) забезпечення забудовника інженерною інфраструктурою проводиться за рахунок енерго-газо-водопостачальних організацій або бюджету;
в) в тому випадку, якщо у забудовника народжуються діти, то з народженням кожної дитини розмір кредиту зменшується на 20% від його первинного розміру;
г) на термін будівництва житла (наприклад, три роки) вводиться мораторій на повернення тіла кредиту.

П’яте. Головне питання – де взяти кошти на викуп землі у селян і їх кредитування? Розрахунки показують, що протягом п’яти років для Земельного фонду буде потрібно близько 80 млрд. доларів США щорічно. У бюджеті грошей недостатньо, зовнішні позики брати небезпечно. Найнадійнішим джерелом є внутрішній позики у Національного банку України (фактично за рахунок грошової емісії). Інфляції при цьому побоюватися не варто, оскільки гроші підуть не на споживання, а на розвиток.

Шосте. Ставши власником сільськогосподарських земель, державний уповноважений орган (можливо, Земельний фонд) здає її на тривалий термін в оренду сільгосптоваровиробникам, які забезпечують ефективне виробництво продукції рослинництва і тваринництва. Одночасно для всіх сільгосптоваровиробників можна ввести єдиний сільськогосподарський податок (у формі орендної плати), який не повинен перевищувати 10% від розрахункової вартості вирощеної продукції.

Сьоме. Реалізація запропонованого варіанту земельної реформи дасть можливість:

- увійти Україні протягом найближчих десяти років в число провідних аграрних держав світу з експортним потенціалом не менше 100 млрд. доларів США;
- підняти на якісно новий рівень всю економіку країни, а не тільки аграрний сектор;
- створити потужний пластнаціонального підприємництва, що забезпечуватиме соціальну і політичну стабільність країни на багато десятиліть;
- підвищити якість життя населення, народжуваність і здоров’я української нації;
- зберегти самобутню українську культуру і душу народу;
- стати інтеграційним центром слов’янської цивілізації, як і тисячу років тому.

Євген Савченко, губернатор Білгородської області

За матеріалами http://borysten.com.ua/index.php/golovna-2/142-ukrayintsi-rosiyi-prahnut-prysluzhyty-svoyiy-istorychniy-batkivshchyni

На фото: Члени української делегації під час зустрічі у Білгородській державній адміністрації. Справа наліво: Володимир Моргун, губернатор Білгородської області Євген Савченко, Сергій Холод, Іван Лазаренко, Ігор Шпірка, перший заступник губернатора Валерій Сергачьов, начальник департаменту природокористування Білгородської області Олександр Панін.

Назад до списку