Земна філософія і практика «бунтівного фермера»

Живе в Австрії фермер, господарює на 45 гектарах землі, що дісталася йому в спадок від батька. Землю цю не можна порівняти з українськими чорноземами: чоловіку доводиться обробляти кам’янистий ґрунт на майже півторакілометровій висоті над рівнем моря. Але й за таких умов він примудрився стати найвідомішим фермером світу. Віднедавна ім’я цього геніального дивака – Зеппа Хольцера – прозвучало і в ПП «Агроекологія».

Від каміння до квітучого саду

Нещодавно у залі засідань нашого господарства зібралися ентузіасти розвитку й популяризації органічного землеробства: засновник ПП «Агроекологія» Семен Антонець, науковці з Полтавської державної аграрної академії – перший проректор Павло Писаренко, професор, завідуючий кафедрою Віктор Писаренко, доценти Віктор Самородов та Сергій Поспєлов, завідуючий кафедрою Полтавського національного технічного університету Андрій Конюк, заступник начальника департаменту агропромислового розвитку Полтавської облдержадміністрації Семен Москаленко, агроном господарства Ігор Маковецький. Йшлося про те, як можна з найбільшою віддачею використати землі, що, як правило, не задіяні в аграрному виробництві, або їхнє використання мінімальне. Наприклад, це стосується балок. Зазвичай тут лише випасають худобу, та й то – якщо схили не дуже стрімкі. Іноді тут влаштовують водойми для розведення риби. І все. Тож учасники зібрання обговорювали можливість перетворення однієї з місцевих балок на квітучий куточок, з численними водоймами, садами, ділянками живої природи. І безцінним в цьому відношенні став досвід саме Зеппа Хольцера, який продемонстрував, що зробити такий квітучий куточок можна на будь-якому ґрунті, навіть у місці, яке, здавалося б, зовсім не пригідне для ведення сільського господарства, – у горах, на камінні чи глині, або навіть... на смітнику. Хтось скаже – фантастика. Проте Хольцер довів можливість цього власним прикладом.

У чому ж полягає метод австрійського фермера? Насамперед, у особливій філософії ставлення до землі й навколишнього середовища взагалі. Зепп Хольцер народився 1942 року в родині фермера, що, як і всі його сусіди, вирощував ялинові ліси на схилах Альп. Утім, традиційне господарювання, яке базувалося на монокультурі, знищенні шкідників за допомогою хімікатів, осушуванні ділянок тощо, призвело до деградації ґрунтів і вимирання лісів. Не розуміючи, як можна виправити становище, фермери почали залишати свої виснажені ділянки. Проте Зепп Хольцер, спостерігаючи за взаємовідносинами між рослинами, тваринами, ґрунтом, водою та іншими частинами того цілого, що ми називаємо природою, ще в дитинстві почав експериментувати й створювати гармонійний біотоп. Виконавши завдання по господарству, отримані від батька, хлопчик години проводив на своєму клаптику землі. Коли треба було знайти малого Зеппа, всі напевне знали, що він сидить «біля своєї калюжі».

У 19-річному віці юнак прийняв управління родовою садибою Краметерхоф і поширив свої експерименти на всю її площу. Маючи підтримку родини, він водночас зіткнувся з нерозумінням, заздрощами і навіть ворожим ставленням інших фермерів, зазнав тиску з боку влади. Адже він не виконував державних рекомендацій щодо ведення фермерського господарства, натомість проводив перетворення, не передбачені жодними інструкціями. За це його неодноразово штрафували й ледве не ув’язнили. Але Зепп Хольцер виявився справжнім бійцем і, не зважаючи ні на що, продовжував працювати так, як вважав за потрібне. За що й отримав прізвисько «бунтівного фермера». Зараз результатами його праці дивується й милується весь світ, адже в умовах суворого альпійського клімату, коли подекуди навіть влітку випадає сніг, на садибі Хольцера дозрівають вишні, черешні, персики, виноград, лимони, ківі – одним словом, південні культури, вирощувати які тут ніхто й ніколи не насмілювався. Та й загалом уся ділянка нагадує справжній рай на землі, який різко контрастує із землями сусідів, що стають все більше схожими на пустелю.

«Найголовніше – вміти читати книгу Природи...»

Метод, який використовує австрійський фермер, дістав назву «пермакультура Хольцера». Це – система екологічного сільського господарства, що передбачає створення гармонійного середовища ферми в цілому. Хольцер не застосовує хімічні добрива, пестициди, гербіциди, оранку, полив тощо, а господарює, навчаючись у самої природи, відчуваючи й себе її часткою. «Моє ключове правило для будь-якої ситуації: поставте себе на місце свого візаві – корови, свині, дощового черв’яка або соняха, та й людини також, – пояснює Хольцер. – Почувалися б ви добре на їхньому місці? Якщо ні, то спробуйте зрозуміти, що відбувається не так, як треба. Адже тоді ви повинні щось змінити. Тому що, коли всі живі істоти почуваються комфортно, тоді вони й працюють для загального блага найбільш ефективно».

Ось ще кілька висловлювань, які відображають філософські погляди Зеппа Хольцера на навколишній світ та місце людини в ньому.

«Найбільша у світі катастрофа полягає в тому, що людина відділила себе від Природи й захотіла створити щось, більш досконале, ніж те, що було створене самою Природою. У моєму розумінні причиною всіх так званих стихійних лих, а також їхніх катастрофічних наслідків, були люди».

«Найголовніше – вміти читати книгу Природи, спостерігати за нею і намагатися зрозуміти, чи правильно я поводжуся в природному кругообігу, чи я саме той елемент, який виводить цей кругообіг із збалансованого стану? Можливо, я щось роблю неправильно?»

«Кожен повинен відповідати за свої дії та вчинки в будь-який час, у будь-якій ситуації. Лише так можна існувати відповідально. Якщо цього не робити, людина залишається в боргу, а саме – в боргу перед Природою. Це моє найглибше внутрішнє переконання й настанова: я відповідаю за все, що роблю. Відповідаю... перед Природою, перед тим, як вона відреагує на мої дії, будь вона деревом, свинею, струмком чи коником. Якщо ви живете за таким принципом, то завжди отримуватимете від Природи енергію, якої потребуєте для того, щоб діяти правильно. Ви отримаєте силу, переконання й радість життя. І тоді зрозумієте, для чого ви з’явилися на світ...».

«Віддалившись від Природи, людина перетворилася на головного шкідника на планеті. При цьому найбільшу шкоду вона завдає самій собі, оскільки ворожий законам Природи спосіб життя і поведінка не дають їй можливості відчувати радість життя, тому що вона вже не може адекватно сприймати природні процеси. Вона більше не може відрізнити правильне від помилкового і сама собі стає ворогом».

«Поряд з очевидними драматичними бідами на Землі, я відзначаю також і наявність розвитку прихованих негативних процесів. Один із них – втрата імунітету. Рівень опірності ґрунтової фауни, рослин і людей знижується, в тому числі, через наявність у продуктах харчування хімічних добавок, через застосування синтетичних засобів захисту рослин і добрив у сільському господарстві, а також через використання генно модифікованого посівного матеріалу».

Співдружність рослин та свині-орачі

Якими ж конкретними засобами Зепп Хольцер втілює свою філософію? Основою створення гармонійного середовища й особливого мікроклімату ферми він вважає правильне використання води. Тоді як його сусіди намагаються відвести «зайву» воду зі своїх ділянок, Хольцер збирає її у штучні водойми. На його землі зараз розташовано близько 70 таких водойм. Кожна з них якнайбільше наближена до природної – за своєю формою, наявністю перепаду глибин та ін. Такі невеликі ставки забезпечують вологою певну площу, а рельєф навколо них сприяє створенню мікроклімату, що дуже відрізняється від загального клімату місцевості. Такими елементами рельєфу в Хольцера є дамби, високі гряди, що використовуються як для посадки рослин, так і в якості огорожі й захисту від вітру, тераси на схилах, сади у вигляді кратерів тощо. Причому, для створення загального ефекту використовуються різноманітні природні матеріали. Наприклад, велике каміння на берегах водойм або серед певної ділянки, нагріваючись удень, вночі віддає тепло, також працюючи на мікрокліматичні зміни. У основу високих грядок фермер закладає гілки, стовбури, солому, листя, різне сміття органічного походження. Все це, перегниваючи, дає поживу висадженим на грядках рослинам.

Особливу увагу Зепп Хольцер приділяє створенню й підтриманню біорізноманіття. У нього неможливо знайти хоча б клаптика монокультури. Навіть на ділянках, відведених під городні культури, він висіває разом декілька видів рослин. Іноді він висіває разом до 45-50 видів! Серед них можуть бути й овочі, і злаки, і квіти. Загальновідомо, що рослини здатні допомагати своїм «сусідам». Зокрема, бобові культури збагачують ґрунт азотом, який, у найбільш придатній для цього формі, засвоюють злаки у бінарних посівах або наступники бобових у сівозміні. Зепп Хольцер наполягає на тому, що таке ж «співробітництво» між рослинами можливе й щодо інших поживних речовин – калію, фосфору тощо. Йому довго не вірили, але дослідження, проведені у змішаних посівах, доводять, що фермер таки має рацію. І хоча вплив одних рослин на інші ще остаточно не досліджений, практика Зеппа Хольцера говорить сама за себе: коли кілька видів культурних рослин співіснують так само, як це відбувається, наприклад, на природних луках, вони краще розвиваються, потребують мінімум зусиль для догляду за ними, не виснажують ґрунт і дають добрі врожаї. За таким принципом посаджені у Краметерхофі й плодові дерева. До речі, Хольцер їх ніколи не обрізає, адже в Альпах взимку випадає багато снігу, і гілки, що не були обрізані, не ламаються під його вагою.

Обов’язковою частиною гармонійної ферми є тваринний світ. Хольцер вважає, що тварини на фермі повинні бути щасливими, тому мають достатньо їжі, можливості вільно рухатися й спілкуватися з господарем. І хоча Зепп Хольцер – аж ніяк не вегетаріанець, він виступає проти того, щоб тварин вбивали на великих бійнях, завдаючи їм жорстоких стресів і травм під час перевезення чи самої процедури забою. На його переконання, на самій фермі легше забити худобину, завдавши їй якнайменше страждань. Це, звісно, позитивно відобразиться й на якості отриманого м’яса. Утім, у Хольцера тварини слугують не лише для отримання молока чи м’яса. Гній, звичайно, використовується у якості добрива. А для свиней винахідливий фермер вигадав узагалі особливу «роботу»: на цілинних ділянках вони... переорюють землю своїми рилами. Звісно, щоб свині «працювали», для них на ділянці розкидають їжу, таким чином заохочуючи ритися, викопувати корінці. Ці тварини здатні переорати ґрунт на глибину до 20–30 см. Через певний час «оброблену» площу засівають сумішшю рослин. Особливо добре цей спосіб діє в місцях, які, через особливості рельєфу або ґрунту, важко обробити технікою чи лопатою. Звісно, маючи багато водойм, Хольцер використовує їх для розведення водоплавної птиці, риби. Є на фермі й бджоли.

Зепп Хольцер давно відмовився від використання різних хімічних речовин. Основа підвищення родючості ґрунту для нього – застосування сидератів, гною, використання природних процесів, що відбуваються на ділянках, де створене біорізноманіття. Так само за рахунок утворення природної рівноваги між різними видами зникає необхідність спеціальної боротьби зі шкідниками й хворобами рослин.

Замість готових рецептів – творчість

Узагалі про прийоми, які фермер використовує у своїй роботі, можна говорити дуже багато, але все одно не розкрити повністю всіх секретів. Адже про його систему написана вже не одна книга, не те що стаття. Проте, в жодній із цих книг або статей немає конкретних креслень, розрахунків чи рекомендацій на кшталт: візьміть насіння таких-то рослин у такій-то кількості та посійте на такій-то площі, або зробіть ставок завглибшки стільки-то сантиметрів, або поруч із цим деревом посадіть той кущ. Система Хольцера – це щоденна творчість, яка залежить від особливостей конкретної ділянки землі й можливостей людини, що на ній господарює. Сам Зепп стверджує, що його методи можна застосовувати скрізь – хоч на багатьох гектарах, а хоч і на підвіконні. Для того, щоб навчити людей цьому творчому підходу до пермакультури, взагалі популяризувати екологічне землеробство, Зепп Хольцер, передавши управління фермою своєму сину, останніми роками подорожує по всьому світу й проводить семінари. Завдяки цьому, зараз розвиваються вже більше 100 подібних проектів у понад 20 країнах. Практично щороку буває Хольцер і в Україні. Але чи не найбільше вражає те, чого він навчає людей, які не мають навіть маленького клаптика землі.

Побувавши у кількох мегаполісах і побачивши там не тільки розкішні хмарочоси, але й людей, які живуть у нетрях і на звалищах, Зепп Хольцер спробував допомогти й цим найбіднішим мешканцям Землі. Просто на одному зі звалищ він влаштував грядки, які наповнив органічними відходами, знайденими на цьому ж смітнику, – подертим одягом, напівзогнилими дерев’яними ящиками, картоном, папером, кухонними відходами. Усе це склали в траншею, полили водою, засипали землею, а зверху засіяли сумішшю різних культур. Коли через два місяці Хольцер знову побував у цьому місці, то результат вразив навіть його самого: на грядках зі сміття чудово росли помідори, дині, гарбузи, капуста, редиска, салат. Люди, які харчувалися лише тим, що викидала на звалище міська цивілізація, вперше отримали можливість вирощувати власноруч і споживати свіжу зелень та овочі.

Ще одна цікава ідея – використання вертикальних грядок, влаштованих у мішках, колонах, рукавах з нетканого матеріалу, або зроблених у вигляді піраміди. Їх можна встановити навіть на невеличкій площі, а рукав – узагалі підвісити на дереві, стовпі чи стіні будинку. Всередину такої грядки вставляють шланг або трубу з отворами для поливу, заповнюють грядку ґрунтом, соломою, листям, кухонними відходами, а в зовнішній оболонці роблять прорізі, куди сіють насіння чи висаджують розсаду. Багато рослин, зокрема, капуста, редиска, салат, огірки та інші чудово почуваються на такому «повітряному» городі й дають повноцінний урожай.

Хтось скаже: звісно, все це чудово, і, можливо, придатне, як хобі, чи для вирощування невеликої кількості городини-садовини для власного столу. Та чи можна на цьому заробити? Досвід Хольцера та його послідовників доводить, що можна. Наприклад, сам Зепп, крім того, що реалізує велику кількість органічної продукції – овочів, фруктів, меду, риби тощо, ще й вигадав цікавий спосіб, завдяки якому економить власні сили на збиранні врожаю. Біля воріт його ферми буквально стоять черги міських мешканців, які приїжджають сюди, щоб власноруч назбирати для себе черешні чи помідорів, а разом з тим – поспілкуватися з природою, показати дітям, як росте капуста або картопля, як виглядає свиня і звідки береться молоко. І вони платять за це гроші. Тож, якщо це можливе на альпійському камінні, то, напевне, це ще більш можливе на українському чорноземі. І довести це – собі та іншим – може спробувати кожен, на власному городі чи у тій самій балці, яка тільки чекає, щоб до неї доклали рук та розуму.

Ганна Козельська