Чорнозем, який робить державу великою

Об’їзду полів, запланованому на 8 грудня, передувала дещо незвичайна подія – перегляд документального фільму «Русский чернозем». Ця стрічка знята в Росії (телекомпанія «Родина», 2012 р.), розповідає про проблеми землі, актуальні не лише для росіян, але й для України і світу в цілому.

Символічно, що фільм потрапив у ПП «Агроекологія» у переддень дати, знакової для всіх аграріїв: 10 грудня виповнюється 130 років фундаментальній праці Василя Докучаєва «Русский чернозем», написаній за результатами досліджень ґрунтів чорноземної зони Росії 1877–1881 років (загальна довжина маршруту докучаєвських експедицій склала більше 10 тис. км). У своїй праці видатний російський ґрунтознавець розкрив природу чорнозему, його значення та важливість збереження. Пізніше, у 1888–1894 рр., вчений проводив дослідження чорноземних ґрунтів Полтавської губернії, видавши результати робіт у 16 томах. 

Дивилися фільм небайдужі люди: Семен Антонець, науковці Віктор Писаренко та Віктор Самородов, фотограф Валерій Черкас. Стрічка привернула увагу, насамперед тим, що її автори підняли ті ж питання, над якими С. С. Антонець працює щодня. Серед героїв фільму – науковці, керівники сільгосппідприємств, механізатори.

Гостра проблема збереження чорноземних ґрунтів приведена у фільмі на прикладі Росії. Тут зокрема зазначалось, що при всьому багатстві й різноманітності нашої планети, чорнозему на ній лиш 2 % від загальної площі суші. На долю Росії випала половина цього унікального ґрунтового шару. І хоча чорноземні ґрунти становлять 7 % території країни, російський чорнозем дає 2/3 всієї сільськогосподарської продукції Росії.

Важливість збереження унікального природного утворення, який ми звемо чорноземом, озвучена академіком РАН Глібом Добровольським: 96% продуктів харчування людство отримує саме в результаті сільськогосподарського використання ґрунтів. І найкращі врожаї достигають саме на чорноземі. Отже, якщо зникне чорнозем – разом з ним ми втратимо майже всю їжу.

І це – не фантазії режисера. У стрічці переконливо продемонстровані загрози, яким люди піддають ґрунти. Одна з них – обробіток землі плугом. Цей метод, який колись здавався передовим, дотепер має чимало прихильників. Та насправді він знищує родючість. Рік за роком, перевертаючи скибу, плуг порушує структуру ґрунту, гальмує природні процеси відновлення, що відбуваються в ньому, сприяє його висушуванню. Земля, залишившись оголеною після глибокої оранки, піддається вітровій і водній ерозії, через що тисячі тонн цінної органічної речовини виносяться з полів і назавжди втрачаються для сільського господарства.

Звісно, в усі часи були люди, які розуміли це. Серед них автори фільму виділяють українського аграрія Івана Овсінського, який понад сто років тому довів, що добрі врожаї можна отримувати й без глибокого обробітку ґрунту. Утім, тоді його дослідження не оцінили так, як вони того заслуговують.

Так само свого часу не були втілені й ідеї В. В. Докучаєва, щодо вирішення проблеми посух у зоні степу. Автори фільму роблять висновок, що, як не парадоксально це звучить, але найближче до вирішення проблеми збереження чорноземів, країна була в сталінські часи. Сталінський план перетворення природи, прийнятий у 1948 році, ґрунтувався на пропозиціях В. В. Докучаєва і передбачав насадження полезахисних лісосмуг, проведення широкомасштабних заходів з метою накопичення й раціонального використання дощових і талих вод, введення травопільних сівозмін. Зважаючи на те, що ерозія ґрунтів і посухи в післявоєнні роки завдавали величезної шкоди, такий план був на часі, більше того – наслідки лише п’яти років його виконання відчутні дотепер. В першу чергу це – вплив насаджених тоді лісосмуг. Передбачалося, що такі насадження будуть створені по всій країні на площі в мільйон гектарів. Серед гасел, які зберегла тогочасна кінохроніка, є й таке: «Жодного комсомольця, який не посадив дерево». І хоча повною мірою сталінський план реалізувати не вдалося, – насаджені тоді лісосмуги і нині виконують свої захисні функції та регулюють мікроклімат прилеглих територій.

Микита Хрущов, очоливши СРСР, пішов у сільському господарстві іншим шляхом. Для збільшення виробництва зерна було вирішено розпочати освоєння цілинних земель Казахстану і Західного Сибіру. Розорювання правічних степів в перші роки дійсно дало небачені врожаї. Та потім природа повстала проти людини. Пилові бурі здіймали з безмежних, нічим не прикритих, розораних полів мільйони тонн ґрунту, кидаючи їх на населені пункти, засипаючи будинки і, звісно ж, завдаючи великої шкоди сільському господарству. Виходом з цього становища стали методи, випробувані ще Іваном Овсінським. Обробіток ґрунту без обертання скиби, залишення на його поверхні рослинних решток, стерні дозволили успішно здолати вітрову ерозію. Після цього поверхневий обробіток почали застосовувати і в інших кліматичних зонах. Велика заслуга його поширення належить партійному й господарському діячеві Федору Моргуну, науковцям і аграріям Олександру Бараєву, Миколі Шикулі. Автори фільму «Російський чорнозем» зустрілися з їхніми сучасними російськими послідовниками, які використовують мінімальний і нульовий обробіток ґрунту. Проте, поки що їх не так багато, і плуг продовжує знесилювати чорнозем на великих площах. За підрахунками науковців, якщо нинішні темпи знищення чорнозему не зменшаться, – через 20–50 років у Росії він повністю зникне, адже внаслідок такої його експлуатації родючий чорноземний шар зменшується щороку на 1 см...

Зараз у світі, головним чином, у країнах, які вирощують зернові культури, – США, Канаді, Австралії тощо, на понад 94 млн. га застосовують різноманітні ґрунтозберігаючі технології, серед них і так званий «no-till». І хоча ця технологія начебто й захищає ґрунт від ерозії, не порушує його структуру, зберігає вологу, в неї є один суттєвий недолік: «no-till» передбачає широке застосування гербіцидів. У тій самій Росії є вже чимало господарників, які намагаються повністю перейти на органічні технології, відмовляючись від застосування мінеральних добрив, вносячи гній. І тому, дивлячись цей фільм і віддаючи належне всім, хто намагається працювати, не завдаючи шкоди землі, довкіллю взагалі, ще краще починаєш розуміти, наскільки унікальним і потрібним всьому людству є досвід С. С. Антонця.

Ще раз переконатися в цьому вдалося цього ж дня, під час об'їзду полів «Агроекології». Напередодні саме випав перший сніг, і Семен Свиридонович оглядав, як поля входять у зиму. Навіть у цей період помітно, як продовжують працювати елементи технології, що захищає ґрунт і підвищує його родючість. Ось, наприклад, поле, де була зібрана пшениця. Падалиця, бур’яни – готовий сидерат. Його буде використано для формування майбутнього врожаю кукурудзи на силос. А ось поле, на якому після збирання кукурудзи залишилися її корінці й залишки стебел. Корінці, які не були витягнуті з ґрунту, є поживою для ґрунтової біоти, до того ж – захищають землю від вітрової й водної ерозії. Невдовзі проїжджаємо майданчик, де заскладовано гній. Всередині буртів не припиняється робота мікроорганізмів, які переводять речовину свіжого гною у форму, доступну для рослин, отже – готують органічне добриво.

Ось під'їжджаємо ще до одного поля, де над засніженою поверхнею видніються верхівки бур’янів.

– Якщо подивитися на це поле, може здатися, що тут – формене неподобство, – усміхається Семен Свиридонович. – Але під цими бур’янами – еспарцет. Раніше, навесні, як тільки піднялися б еспарцет і бур’яни, ми б використали їх на сидерат. А тепер пішли іншим шляхом: навесні еспарцет скосимо, відросте отава, яку й використаємо на сидерат. Раніше еспарцет ми вирощували один рік, та виявилося, що на другий рік від нього можна отримати в ґрунті більше азоту. Коренева система рослин стає тоді більш потужною, на ній відповідно збільшується й кількість бульбочок з азотфіксуючими бактеріями. От ми і внесли зміни в культивування цієї рослини.

Їдемо далі й знову бачимо цікаве поле. На ньому – соковита зелена стерня, що залишилась від скошеної на зелений корм сумішки редьки олійної з вівсом. Це поле добре попрацювало, годуючи тварин. Нинішнього року худоба була забезпечена зеленими кормами до 5 грудня. Це дало вагому прибавку надоїв молока – до 4 т на добу. Тепер стерня, що залишилась на цьому полі, захистить землю, а корінці стануть поживою для мікроорганізмів і основою майбутньої родючості. До речі, така увага Семена Свиридоновича до того, щоб корінці після жнив залишалися в землі, знаходить своє підтвердження в наукових дослідженнях. Так, один із учасників об’їзду, професор Полтавської державної аграрної академії Віктор Писаренко, зауважує, що, наприклад, тифон, який нинішнього року посіяли у «Агроекології», залишає після себе до 700 ц кореневої маси на гектар. Це, дійсно, вагома кількість органіки, яка стане безкоштовним і безпечним для довкілля та людини добривом.

Турботу про захист і підвищення родючості землі бачимо й на інших полях. Падалиця вівса чи ячменю, бур’яни, залишки стебел кукурудзи, багаторічні трави – все це вже зараз працює на майбутній врожай. Звісно ж, радують око і рівні рядки живої зелені озимини, притрушеної пухнастим сніжком.

Одне з найяскравіших вражень залишає поле на стрімкому схилі біля Дамаски, де випробовується новий метод боротьби з ерозією. Густа стерня і залишені поперек схилу валки соломи мають запобігти змиванню гумусу і забезпечити затримання у ґрунті вологи. Зараз все поле вкрите снігом, але працює цей сніговий покрив по-різному. Там, де стерня, – сніг прямо лягає на землю. А вкривши валки, зміцнює ці своєрідні протиерозійні смуги, роблячи захист поля надійнішим.

– Їх тепер ніяка буря не візьме, – пояснює Семен Свиридонович. – А навесні тут буде стільки вологи, як ми сьогодні бачили у фільмі, де чоловік брав у руки землю на полі з нульовим обробітком. Але ж при «no-till» обов’язково використовують гербіциди, тому що без них посів потоне в бур’янах. А у нас – екологічна комбінована технологія, де поєднані поверхневий обробіток, використання багаторічних трав, стерні, сидератів. На цьому полі була велика ерозія. Тепер воно – під контролем, волога, ґрунт тут – «на замку».

– Ніколи не бачила такої технології, навіть у книжках. Напевне, це поле унікальне? – запитую я.

– Єдине таке в усьому світі, – відповідає Віктор Микитович. – Це – «ноу-хау» Семена Свиридоновича.

Повертаємося у Михайлики, і дорогою розмова переходить до теми, заради чого і працює вже стільки років аграрій-новатор, – до здоров’я людей, їхнього повноцінного харчування.

– Нещодавно розмовляв з лікарями, – розповідає Семен Свиридонович. – Запитую їх: «Чому ви не піднімаєте питання про здорове харчування людей?» А вони відповідають: «Це Ви пішли на сто років вперед від свого часу». Чому ж вперед? Технології ж вирощування здорової їжі відомі. Та не тиражується наша технологія через те, що «хімію» застосовують заради грошей. Дієтичного продукту зараз не купити практично ніде. От, наприклад, зробили людині, яка живе в місті, операцію, лікар радить давати хворому курячий бульйон. А де городянину взяти курку, в якої було б чисте м’ясо? Те саме й з молоком. Якось до нас приїжджали представники одного молокозаводу, з пропозицією закупляти у нас сировину. Я запитую: «Чому ви у свою продукцію ллєте різні добавки?» А вони говорять: «Наше законодавство не забороняє їх застосовувати – то й ллємо». Тоді я сказав, що нашого молока ми їм не дамо ні за які гроші.

...Слухаючи роздуми Семена Свиридоновича про здоров’я людей, дивлячись на оздоровлені, живі навіть узимку поля за вікном автомобіля, знову згадала фільм, який ми переглядали перед поїздкою. Кадри кінохроніки зберегли унікальний момент: фашистські вояки копають лопатами наш чорнозем. Історичний факт: загарбники як найбільшу цінність ешелонами вивозили ґрунт, щоб зробити поля в Німеччині такими ж родючими, як в Україні. Німецький офіцер, агроном за фахом, що супроводжував ці вагони, тоді з цього приводу сказав: «Буде здорова земля – будуть здорові діти. А будуть діти – буде велика держава». Це розуміли фашисти ще сімдесят років тому. Чи стане розуму нашим сучасникам, щоб зробити здоровими землю й дітей нашої держави, яка може бути справді великою завдяки її безцінному багатству – чорнозему? Тим більше, що готовий рецепт такого оздоровлення є. І він – на цих унікальних полях, в серці й розумі видатного аграрія...

Ганна Козельська

Назад до списку