Все залишається людям

 

У переддень Міжнародного дня солідарності трудящих у Михайликах відкрили пам’ятний знак, який увічнює романтизм і великі справи людей праці 1970-х років. Стела, встановлена на краю села, присвячена трудовим колективам, які збудували дорогу Михайлики – Ковалівка в 1971–1976 роках через села Носи, Романки, Воскобійники, Вертелецьке.
У лютому 1964 року на зборах колгоспу «Шлях до комунізму» головою колективу обрали Семена Антонця, тоді ще дуже молодого зоотехніка – не було йому й тридцяти. Вже за перший рік колгосп із відстаючих вийшов у число лідерів: тут на високий рівень підняли свинарство й молочне скотарство, виконали план з продажу хліба державі. Зокрема, річний план з реалізації свинини виконали за місяць. Надої молока досягли трьохтисячної відмітки – це був кращий показник у районі. Господарство, на рахунку якого до С. С. Антонця було 42 тисячі карбованців, наприкінці року стало мільйонером. Відтоді ця сума незмінно залишалася на рахунках господарства.
Вже тоді Семен Свиридонович був переконаний: дбати потрібно не лише про виробництво, а й про культуру. І одна з ознак високої культури – чистота, причому, всюди – на робочому місці, на території ферми, у селі… Тож і взявся піднімати рівень культури саме з доріг. Ось як він сам про це розповідає:
– Від Воскобійників до Великого Перевоза, де закінчувалася кам’янка, їздити доводилося по багнюці. У колгоспі шість ферм, шість бригад – теж у багнюці. Як настає осінь, всі взувають гумові чоботи. Подивився я на це, і на одному із щоденних засідань правління кажу: «Так, хлопці, ви всі негайно взуваєте черевики, і починаємо ходити в черевиках». Вони на мене дивляться й не розуміють: «Та ви що, Семене Свиридоновичу, які черевики? Як можна в них ходити?». А я кажу: «Отак і ходитимемо». 
Дорога в селі вся була розвезена, розбита. Перед хатами у кожного була насипана купа глини. Всіх зобов’язали навести порядок біля дворів, а хто не прибирав, тому у двір бульдозером загорнули ту глину. Натомість попід дворами вимостили доріжки: хто попіл висипав, хто шлак з вугілля, яким печі топили, хто – пісочком притрусив, а в кого нічого цього не було – то й соломкою, кукурудзинням, соняшничинням. Такі самі стежки з соломи зробили й на фермах, щоб доярки могли ходити по сухому. І це, виявляється, не складно, лише не треба підводами на ту стежку наїжджати. У тих місцях, де все ж підводи мали переїжджати через стежину, поклали збиті з дощок щити. Такі ж щити поклали біля порогів, де багнюки чи не найбільше. І люди таки почали ходити в черевиках. І це вже було показником іншого рівня культури. У селі дороги сформували грейдером так, щоб з них стікала вода, і перекрили шлагбаумами, аби селом не їздили вантажні машини.
На початку 1970-х дорогу з асфальтовим покриттям вирішили будувати за колгоспні кошти. На будівництво потрібно було витратити мільйон рублів, саме така сума була на рахунку колгоспу. Пізніше держава відшкодувала кошти, витрачені на будівництво. Але тоді про повернення грошей не думали, хотіли зробити потрібну справу для розбудови господарства, навколишніх сіл. 
Проектом передбачалося, що дорога пройде через Холодну балку, обминувши села Носи і Романки. Та Семен Свиридонович з цим не міг погодитися. Тому почав переконувати проектантів, що трасу потрібно прокласти через Носівську балку, завдяки чому дорога з твердим покриттям об’єднає усі села колгоспу «Шлях до комунізму». Складно було переконати усіх причетних до проектування, і особливо обласного землевпорядника, в необхідності змін. Та, коли цей чоловік приїхав на місце, Семен Свиридонович попросив його піднятися на скирту соломи, звідки було видно весь навколишній ландшафт. Звідти й показав: ось тут – Носи, тут – Романки, а там – проектована дорога… Чиновник погодився, що голова колгоспу має рацію. Звісно, для реалізації проекту потрібна була підтримка обласного, районного керівництва. Підтримали будівництво голова Шишацького райвиконкому Микола Слинько, начальник Полтавського обласного управління автомобільних доріг Віктор Куда, директор Дирекції автомобільних шляхів Микола Пасічник.
А невдовзі закипіла робота. Основну частину робіт виконала спеціалізована організація Шишацьке МШБУ-25 (начальник – Анатолій Міробян). Узагалі шишацькі шляховики тривалий час були одними з кращих в області. Організація мала багато техніки, роботи виконувала на совість. Тому й зараз на Шишаччині багато доріг у значно кращому стані, ніж в інших місцях. 
Трасу Михайлики – Ковалівка будували гарними темпами, з дотриманням технології. Щодня понад 60 дорожників працювали по 16 годин на добу. Харчувалися у колгоспній їдальні, спали у наметах. Основний обсяг організаційної роботи був на плечах головного інженера МШБУ-25 Михайла Ясківця, а також майстра Олександра Тараненка. Більшу частину траси завершили ще тоді, як головою колгоспу «Шлях до комунізму» був С. С. Антонець, тобто, до 1974 року. За наступні два роки добудували останню ділянку між Вертелецьким і Ковалівкою. Таким чином цю дорогу з’єднали з іншою – тією, що йде від Ковалівки через Климове й Куйбишеве. Отже, утворилося кільце, яким зручно й власним транспортом до всіх цих сіл діставатися і автобусні маршрути розробляти. 
…Плине час. Дорога, побудована колгоспом, служить людям вже 40 років. Проте, подробиці її створення, на жаль, поступово стираються з пам’яті. Та й чи багато людей замислюються, проїжджаючи тією чи іншою трасою, хто й коли її побудував? Частіше такі думки виникають перед кращими творіннями архітекторів чи скульпторів. Але ж будівничі доріг теж заслуговують на визнання й шану. Тому виникла ідея – встановити пам’ятний знак, який збереже назви трудових колективів й імена людей, що подарували землякам дорогу Михайлики – Ковалівка. Цю ініціативу підтримали й у районі: тодішній перший заступник голови Шишацької райдержадміністрації Юрій Онацько допоміг з оформленням необхідної документації, начальник архівного відділу РДА Юрій Срібний – з пошуком точних назв організацій і прізвищ людей, причетних до будівництва. Відомий полтавський скульптор Сейран Маргарян розробив ескіз пам’ятного знаку, а у камені її втілив миргородський приватний підприємець Юрій Калініченко за кошти ПП «Агроекологія». 
30 квітня 2015 року на початку дороги Михайлики – Ковалівка, де встановлений знак, зібралися мешканці Михайликів, гості з Шишак, Полтави, Воскобійників, працівники ПП «Агроекологія». Були тут і безпосередні учасники будівництва. Своїми спогадами й роздумами поділилися Михайло Ясківець, на той час головний інженер МШБУ-25, один із будівничих дороги; Віктор Писаренко, доктор с.-г. наук, професор ПДАА; Іван Павелко, перший заступник голови Шишацької РДА; Михайло Михайлик, Михайликівський сільський голова; Олександр Карпенко, Воскобійницький сільський голова; Василь Магда, краєзнавець, колишній Шишацький селищний голова. З цікавістю учасники вислухали виступ Семена Антонця. А говорив Семен Свиридонович не лише про дороги, а взагалі про те, що потрібно людям. Він звернув увагу на поле, на краю якого встановлений знак. Це поле вже майже 40 років не знає отрутохімікатів. І як людям потрібні дороги, так само необхідні їм не отруєні хімікатами продукти. С. С. Антонець висловив сподівання, що колись з’явиться й пам’ятний знак органічному землеробству. Не пам’ятник, а саме пам’ятний знак, як символ того, що справа ця живе й розвивається.
І ось – хвилююча мить. З пам’ятного знака спало покривало, і очам присутніх представ напис, де вказана назва й маршрут дороги, перераховані учасники її будівництва. І тепер кожен, проїжджаючи цією дорогою, може дізнатися, хто її побудував, і подякувати їм за добру справу. А на іншому боці стели розміщений дороговказ: «Будьте уважні!», який ще раз нагадує нам бути уважними не тільки на дорозі, а й у житті, роботі, один до одного.
Ганна Козельська       

У переддень Міжнародного дня солідарності трудящих у Михайликах відкрили пам’ятний знак, який увічнює романтизм і великі справи людей праці 1970-х років. Стела, встановлена на краю села, присвячена трудовим колективам, які збудували дорогу Михайлики – Ковалівка в 1971–1976 роках через села Носи, Романки, Воскобійники, Вертелецьке.

У лютому 1964 року на зборах колгоспу «Шлях до комунізму» головою колективу обрали Семена Антонця, тоді ще дуже молодого зоотехніка – не було йому й тридцяти. Вже за перший рік колгосп із відстаючих вийшов у число лідерів: тут на високий рівень підняли свинарство й молочне скотарство, виконали план з продажу хліба державі. Зокрема, річний план з реалізації свинини виконали за місяць. Надої молока досягли трьохтисячної відмітки – це був кращий показник у районі. Господарство, на рахунку якого до С. С. Антонця було 42 тисячі карбованців, наприкінці року стало мільйонером. Відтоді ця сума незмінно залишалася на рахунках господарства.

Вже тоді Семен Свиридонович був переконаний: дбати потрібно не лише про виробництво, а й про культуру. І одна з ознак високої культури – чистота, причому, всюди – на робочому місці, на території ферми, у селі… Тож і взявся піднімати рівень культури саме з доріг. Ось як він сам про це розповідає:

– Від Воскобійників до Великого Перевоза, де закінчувалася кам’янка, їздити доводилося по багнюці. У колгоспі шість ферм, шість бригад – теж у багнюці. Як настає осінь, всі взувають гумові чоботи. Подивився я на це, і на одному із щоденних засідань правління кажу: «Так, хлопці, ви всі негайно взуваєте черевики, і починаємо ходити в черевиках». Вони на мене дивляться й не розуміють: «Та ви що, Семене Свиридоновичу, які черевики? Як можна в них ходити?». А я кажу: «Отак і ходитимемо». 

Дорога в селі вся була розвезена, розбита. Перед хатами у кожного була насипана купа глини. Всіх зобов’язали навести порядок біля дворів, а хто не прибирав, тому у двір бульдозером загорнули ту глину. Натомість попід дворами вимостили доріжки: хто попіл висипав, хто шлак з вугілля, яким печі топили, хто – пісочком притрусив, а в кого нічого цього не було – то й соломкою, кукурудзинням, соняшничинням. Такі самі стежки з соломи зробили й на фермах, щоб доярки могли ходити по сухому. І це, виявляється, не складно, лише не треба підводами на ту стежку наїжджати. У тих місцях, де все ж підводи мали переїжджати через стежину, поклали збиті з дощок щити. Такі ж щити поклали біля порогів, де багнюки чи не найбільше. І люди таки почали ходити в черевиках. І це вже було показником іншого рівня культури. У селі дороги сформували грейдером так, щоб з них стікала вода, і перекрили шлагбаумами, аби селом не їздили вантажні машини.

На початку 1970-х дорогу з асфальтовим покриттям вирішили будувати за колгоспні кошти. На будівництво потрібно було витратити мільйон рублів, саме така сума була на рахунку колгоспу. Пізніше держава відшкодувала кошти, витрачені на будівництво. Але тоді про повернення грошей не думали, хотіли зробити потрібну справу для розбудови господарства, навколишніх сіл. 

Проектом передбачалося, що дорога пройде через Холодну балку, обминувши села Носи і Романки. Та Семен Свиридонович з цим не міг погодитися. Тому почав переконувати проектантів, що трасу потрібно прокласти через Носівську балку, завдяки чому дорога з твердим покриттям об’єднає усі села колгоспу «Шлях до комунізму». Складно було переконати усіх причетних до проектування, і особливо обласного землевпорядника, в необхідності змін. Та, коли цей чоловік приїхав на місце, Семен Свиридонович попросив його піднятися на скирту соломи, звідки було видно весь навколишній ландшафт. Звідти й показав: ось тут – Носи, тут – Романки, а там – проектована дорога… Чиновник погодився, що голова колгоспу має рацію. Звісно, для реалізації проекту потрібна була підтримка обласного, районного керівництва. Підтримали будівництво голова Шишацького райвиконкому Микола Слинько, начальник Полтавського обласного управління автомобільних доріг Віктор Куда, директор Дирекції автомобільних шляхів Микола Пасічник.

А невдовзі закипіла робота. Основну частину робіт виконала спеціалізована організація Шишацьке МШБУ-25 (начальник – Анатолій Міробян). Узагалі шишацькі шляховики тривалий час були одними з кращих в області. Організація мала багато техніки, роботи виконувала на совість. Тому й зараз на Шишаччині багато доріг у значно кращому стані, ніж в інших місцях. 

Трасу Михайлики – Ковалівка будували гарними темпами, з дотриманням технології. Щодня понад 60 дорожників працювали по 16 годин на добу. Харчувалися у колгоспній їдальні, спали у наметах. Основний обсяг організаційної роботи був на плечах головного інженера МШБУ-25 Михайла Ясківця, а також майстра Олександра Тараненка. Більшу частину траси завершили ще тоді, як головою колгоспу «Шлях до комунізму» був С. С. Антонець, тобто, до 1974 року. За наступні два роки добудували останню ділянку між Вертелецьким і Ковалівкою. Таким чином цю дорогу з’єднали з іншою – тією, що йде від Ковалівки через Климове й Куйбишеве. Отже, утворилося кільце, яким зручно й власним транспортом до всіх цих сіл діставатися і автобусні маршрути розробляти. 

…Плине час. Дорога, побудована колгоспом, служить людям вже 40 років. Проте, подробиці її створення, на жаль, поступово стираються з пам’яті. Та й чи багато людей замислюються, проїжджаючи тією чи іншою трасою, хто й коли її побудував? Частіше такі думки виникають перед кращими творіннями архітекторів чи скульпторів. Але ж будівничі доріг теж заслуговують на визнання й шану. Тому виникла ідея – встановити пам’ятний знак, який збереже назви трудових колективів й імена людей, що подарували землякам дорогу Михайлики – Ковалівка. Цю ініціативу підтримали й у районі: тодішній перший заступник голови Шишацької райдержадміністрації Юрій Онацько допоміг з оформленням необхідної документації, начальник архівного відділу РДА Юрій Срібний – з пошуком точних назв організацій і прізвищ людей, причетних до будівництва. Відомий полтавський скульптор Сейран Маргарян розробив ескіз пам’ятного знаку, а у камені її втілив миргородський приватний підприємець Юрій Калініченко за кошти ПП «Агроекологія». 

30 квітня 2015 року на початку дороги Михайлики – Ковалівка, де встановлений знак, зібралися мешканці Михайликів, гості з Шишак, Полтави, Воскобійників, працівники ПП «Агроекологія». Були тут і безпосередні учасники будівництва. Своїми спогадами й роздумами поділилися Михайло Ясківець, на той час головний інженер МШБУ-25, один із будівничих дороги; Віктор Писаренко, доктор с.-г. наук, професор ПДАА; Іван Павелко, перший заступник голови Шишацької РДА; Михайло Михайлик, Михайликівський сільський голова; Олександр Карпенко, Воскобійницький сільський голова; Василь Магда, краєзнавець, колишній Шишацький селищний голова. З цікавістю учасники вислухали виступ Семена Антонця. А говорив Семен Свиридонович не лише про дороги, а взагалі про те, що потрібно людям. Він звернув увагу на поле, на краю якого встановлений знак. Це поле вже майже 40 років не знає отрутохімікатів. І як людям потрібні дороги, так само необхідні їм не отруєні хімікатами продукти. С. С. Антонець висловив сподівання, що колись з’явиться й пам’ятний знак органічному землеробству. Не пам’ятник, а саме пам’ятний знак, як символ того, що справа ця живе й розвивається.

І ось – хвилююча мить. З пам’ятного знака спало покривало, і очам присутніх представ напис, де вказана назва й маршрут дороги, перераховані учасники її будівництва. І тепер кожен, проїжджаючи цією дорогою, може дізнатися, хто її побудував, і подякувати їм за добру справу. А на іншому боці стели розміщений дороговказ: «Будьте уважні!», який ще раз нагадує нам бути уважними не тільки на дорозі, а й у житті, роботі, один до одного.

Ганна Козельська       

 


Повернутись до списку новин

© фото Павла Писаренка


Новини

18.02.20

Biofach 2020: світові тенденції й українські перспективи

З 12 по 15 лютого ПП «Агроекологія» вже вп’яте взяло участь у Міжнародній виставці органічних продуктів BioFach у німецькому місті Нюрнберг.

12.02.20

Роздоюванню первісток – особлива увага

Одним із важливих чинників, який формує молочну продуктивність корів є роздоювання первісток.

26.01.20

Сторінками книги – до країни Органіки

У рамках проекту «Ми органічні» у світ вийшла книжка «Подорож до країни Органіки»

14.01.20

Комфорт для первісток

На МТФ №2 запрацював новий корівник